Сукур

Загальна площа культурного ландшафту Сукур складає 1942.5 гектарів, з них 764.4 га — основна зона, решта охоронної території — буферна зона^[3]. Поселення розташовується в горах Мандара, на плато, висота якого становить 1045 метрів^[3]; складається з двох частин: верхньої, Сукур Сама (англ. Sukur Sama), з палацом правителя на вершині пагорбу, та нижньої, Сукур Каса (англ. Sukur Kasa), де знаходяться будинки простих мешканців^[4]. Палацовий комплекс правителя — це велика кільцева структура з каменю, з численними нішами та воротами, а також загоном для коней і биків. Споруда домінує над іншою частиною поселення і до неї ведуть з півночі та сходу вимощені кам'яними плитами дороги, поряд — руїни колишнього гарему. Правитель мешкає в палаці разом з дружиною, приймає відвідувачів та туристів^[4]. Будинки інших мешканців примітивні, низькі, мають кам'яні стіни та солом'яний дах. Також в нижній частині поселення розташовані загони для домашньої худоби, криниці, терасовані поля, на яких вирощують сільськогосподарські культури, сакральні споруди та кладовище^[2].

Сукур, у перекладі з мови бура, означає «спадкова ворожнеча» або з мов маргі та кілба — «помста». Зважаючи на це, дослідники вважають, що, свого часу, це відособлене поселення могло утворитися внаслідок локального конфлікту^[4]. Також знайдено докази того, що на цьому місці існували поселення з давніх часів, ще до теперішнього Сукур: збереглися печі та знаряддя праці для виплавки заліза залізної доби, є окремі знахідки й неоліту^[3].

Початок новітньої історії Сукур датується XVII століттям^[3] або, за іншими даними, початком XVI століття^[5], коли була заснована династія сучасних правителів — Дур. Як і сусіднє Маргі, за політичним устроєм, це буле карликове королівство^[5]. За династії Дур Сукур став одним з головних місць виробництва заліза, здійснював його поставки в інші регіони північно-східної Нігерії. Так тривало до початку XX століття, доки 1912 року поселення не було атаковане з боку сусіднього Мадагалі. Під керівництвом мадагальського вождя Гамман Яї (англ. Hamman Yaji), набіги та погроми тривали до 1922 і призвели до занепаду селища. Обсяги виплавки заліза поступово зменшувалися і повністю припинилися 1960 року, значна кількість мешканців мігрувала на рівнинну місцевість — на північ та південь від плато^[3].

До 1927 року Сукур залишався осторонь процесів Британської колонізації, що мали місце на континенті, і, як наслідок, вони не здійснили значного впливу на місцеву культуру^[4]: побут та звичаї народу, загальна кількість якого зараз складає не більше трьох тисяч осіб, й до сьогодні є такими, як багато століть тому. 1979 року Сукур отримав статус національної пам'ятки, 1999 увійшов до Світової спадщини ЮНЕСКО^[3] — з цієї нагоди, щороку 2 лютого, тут проводиться фестиваль. Поселення відкрите для відвідування, на його території створений невеликий музей, подорожуючі мають можливість зупинитися в одному з п'яти кам'яних шале, а також спілкуватися з місцевими мешканцями й спостерігати за їхнім повсякденним життям^[4].

• Культурний ландшафт Сукур [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] на офіційному сайті ЮНЕСКО (англ.)
• Інформаційна довідка та фотогалерея Культурного ландшафту Сукур [Архівовано 21 січня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Африканської світової спадщини (англ.)
• Інтернет-сторінка, присвячена Культурному ландшафту Сукур [Архівовано 9 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)

• Hamman Yaji. The Diary of Hamman Yaji: Chronicle of a West African Muslim Ruler / James H. Vaughan, Anthony Hamilton Millard Kirk-Greene. — Indiana University Press, 1995. — 162 с. — ISBN 0-253-36206-7.(англ.)
• Lizzie Williams. Nigeria: The Bradt Travel Guide. — Chalfont St Peter : Bradt Travel Guides Ltd, 2008. — С. 282-283. — ISBN 978-1-84162-239-2.(англ.)
• Ольга Шумихина, Елизавета Утко. Сокровища человечества. 981 памятник Всемирного наследия ЮНЕСКО. — Москва : Эксмо, 2013. — С. 402. — ISBN 978-5-699-67891-4.(рос.)