Мадридська конференція (1991)

Після завершення війни у Перській затоці та звільнення Кувейту від іракської окупації у лютому 1991 року адміністрація президента США Джорджа Буша почала інтенсивну підготовку до арабо-ізраїльських мирних перемовин^[1]. За вісім місяців, починаючи з березня 1991 року, регіон неодноразово відвідував держсекретар Джеймс Бейкер. У межах тих візитів були вироблені деякі попередні умови, зокрема, що перемовини будуть багатосторонніми (всупереч бажанню Ізраїлю вести перемовини з окремими арабськими країнами у розрахунку на більш легкий їх перебіг) і що палестинців не буде представляти на них Організація визволення Палестини (відповідно до вимог Ізраїлю^[2] представники палестинців були обрані з числа осіб, які регулярно проживали на Західному березі Йордану й у секторі Гази, хоч насправді делегація підтримувала постійний контакт з ОВП через неофіційний «координаційний комітет» у Мадриді, серед шести членів якого були відомі діячі ОВП Ханан Ашрауї та Фейсал Хусейні^[3], а також ідеолог Першої інтифади Сарі Нусейбе^[4]). У тій човниковій дипломатії також брав активну участь міністр закордонних справ СРСР Олександр Бессмертних, який зокрема став першим радянським міністром закордонних справ в історії, хто відвідав Ізраїль^[5].

У перший день конференції з промовами виступили:

• прем'єр-міністр Іспанії Феліпе Гонсалес
• президент США Джордж Буш
• президент СРСР Михайло Горбачов
• міністр закордонних справ Нідерландів Ханс ван ден Брук, який представляв делегацію Європейського Союзу
• міністр закордонних справ Єгипту Амр Муса

У другий день з промовами виступили представники країн-учасниць конференції:

• прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Шамір
• міністр закордонних справ Йорданії Камель Абу Джабер
• глава палестинської делегації Хайдар Абдель Шафії
• міністр закордонних справ Лівану Фарес Буез
• міністр закордонних справ Сирії Фарук Шараа

У третій день конференції голови делегацій, міністр закордонних справ Єгипту, держсекретар США, міністри закордонних справ СРСР і Нідерландів виступили з заключними промовами.

Частина промов була витримана в агресивному тоні: зокрема, у своїй заключній промові Іцхак Шамір звинуватив Сирію в наданні покровительства терористичним організаціям та пригніченні місцевої єврейської громади^[6], а Фарук Шараа звинуватив Ізраїль та особисто прем'єр-міністра Шаміра в тероризмі та спонуканні екстремістів до замаху на святині ісламу та заявив, що список злочинів Ізраїлю може зайняти цілі томи і для нього не вистачить місця у 15-хвилинній промові^[7].

Мадридська конференція, хоч і не принесла прямих практичних результатів, мала значення, оскільки саме на ній всі сторони фактично погодились з принципом «території в обмін на мир»^[8][9] (або, як його визначив палестинський політик Мунтасер Абу Зейд, «справедливість в обмін на безпеку»^[10]), закладеному в Резолюціях 242 і 338, на противагу позиції уряду Шаміра, яку можна охарактеризувати як «мир в обмін на мир», а арабські країни, слідом за Єгиптом, погодились вести прямі перемовини з Ізраїлем^[11], тим самим визнавши у єврейській державі рівного партнера.

Після завершення конференції, 3 листопада, почались прямі двосторонні перемовини між Ізраїлем та сусідніми арабськими державами. Загалом у Вашингтоні було проведено понад 12 раундів перемовин, причому перший з них пішов на з'ясування питання про те, чи мають палестинці бути представлені самостійною делегацією; багато з наступних раундів також були присвячені процедурним питанням та обміну меморандумами, що виключали один одного^[12]. Найбільшого прогресу було досягнуто на ізраїльско-йорданських двосторонніх перемовинах, що завершились підписанням мирного договору 1994 року, вже після укладення угод в Осло між Ізраїлем та палестинцями.

У січні 1992 року у Москві почались багатосторонні перемовини з ключових питань, що стосувались усього регіону: водних ресурсів та екології, проблеми біженців, контролю за озброєнням, аспектами регіонального економічного розвитку. Кожною темою займався окремий міжнародний форум^[13]. Багатосторонні перемовини, що відбувались на різних майданчиках (Оттава, Відень, Брюссель^[12]), тривали до середини 1993 року й потім були відновлені 2000 року у новому форматі.

• І. Д. Коміренко. Мадридська мирна конференція 1991 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

• Мадридська конференція [Архівовано 20 травня 2016 у Wayback Machine.] на сайті кнесету (англ.)
• Промови, виголошені під час Мадридської конференції [Архівовано 22 лютого 2009 у Wayback Machine.] на сайті МЗС Ізраїлю (англ.)