Масштабне зіткнення космічних тіл (наприклад, коли астероїд діаметром лише кілька кілометрів стикається з більшим тілом, таким як планета Земля) вивільнює енергію, еквівалентну вибуху кількох мільйонів ядерних боєголовок водночас. (Зображення: художня ілюстрація).
Такі ударні події мають фізичні наслідки і, як свідчать результати спостережень, регулярно відбуваються в планетних системах. Щоправда, найчастіше участь у таких процесах беруть астероїди, комети чи метеороїди, падіння яких на більші об'єкти має порівняно незначні наслідки. Коли відбувається зіткнення великих об'єктів з планетою земної групи, такою як, власне, й сама Земля, таке зіткнення може мати значні фізичні та біосферні наслідки, хоча атмосфери планет пом'якшують чимало падінь у процесі входження космічних тіл в атмосферу. Ударні кратери та інші ударні структури, такі як астроблеми, є домінантними формами рельєфу на багатьох твердих тілах Сонячної системи, і являють собою найвагоміше емпіричне підтвердження частоти та масштабів ударних подій.
За всю письмову історію людства зафіксовано свідчення про сотні зіткнень космічних тіл із земною поверхнею (а також про вибухи болідів), і деякі з цих подій ставали причинами смертей, поранень, руйнувань чи мали інші значні локальні наслідки.[3] Одним з найвідоміших історично зафіксованих зіткнень є падіння Тунгуського метеорита, яке відбулось 1908 року в Сибіру, Росія. Натомість, за винятком ударної події в китайському Циньяні 1490 року[en], падіння Челябінського метеорита на Уралі 2013 року є наразі єдиною подією в письмовій історії, результатом якої стала велика кількість жертв серед людей (унаслідок події на Уралі ніхто не загинув, щоправда). Температура в місцях падіння космічних тіл сягає значень, яких не створювали жодні інші природні процеси на поверхні Землі принаймні після її формування (найвищу температуру, відому для порід земної кори — понад 2370 °C — мали розплавлені породи в 28-кілометровому кратері Містестін)[4][5].
Падіння комети Шумейкерів — Леві 9 стало першим спостережуваним зіткненням двох позаземних космічних тіл у Сонячній системі: у липні 1994 року комета розпалася на шматки та зіткнулася з Юпітером. 2013 року астрономи також спостерігали позасонячну ударну подію, коли космічний телескоп Спітцера (запущений НАСА) зафіксував зіткнення астрономічного об'єкта з масивною планетою земної групи поблизу зорі ID8 у зоряному скупченні NGC 2547, що також підтвердили спостерігачі на поверхні Землі.[6] Зіткнення з космічним тілом також використовують як основну чи додаткову сюжетну тему в науковій фантастиці.
Зіткнення космічних тіл у Вікісховищі
