73-й морський центр спеціальних операцій (Україна)

Незадовго до розпаду СРСР 17-та окрема бригада спеціального призначення ВМФ СРСР була переформована на 1464-й морський розвідувальний пункт.

Після проголошення незалежності України, 9 квітня 1992 року понад дві третини офіцерського складу і сто відсотків решти військовиків 1464 морського розвідувального пункту на чолі з командиром, капітаном 1 рангу Анатолієм Леонідовичем Карпенком, склали присягу на вірність народові України^[1]. Невдовзі частині повернуто статус бригади — вона стала 7-ю окремою бригадою спеціальних операцій ВМС України.

Набула поширення історія про начебто спробу України захопити в червні 1995 року силами 7 ОБрСО штаб ЧФ і низку об'єктів Чорноморського флоту в Севастополі^[2][3]. Джерелом цих чуток стала одна з новел «Протистояння»^[4] редактора відділу спецоперацій російського ілюстрованого журналу «Солдат удачи» Сергія Козлова^[5]. Насправді, ця історія має реальне підґрунтя, але група вела виключно розвідку. Усі члени тої групи досі зберігають таємницю операції.

Заразом, «українська» історія з'єднання має досить інших прикладів успішного застосування сил спеціальних операцій. У серпні — вересні 1992 року РГ СпП бригади разом з групою спецпідрозділу СБУ «Альфа» забезпечувала доставку з Канади в Україну «гривневого» вантажу на суховантажі «Петр Алейников» (операція «Щит України»)^[6].

Очаківські водолази відзначилися під час ліквідації великої аварії водостоку в Харкові, під час численних підводних розмінуваннь — знищували торпеди під Одесою, авіабомби в районі херсонського елеватора, міни часів Першої світової війни в гирлі Дунаю під Ізмаїлом, великої кількості мін та снарядів в річці Південний Буг в районі Південноукраїнська, та ін.^[7]

У 2004 році частину передислоковано з острова Первомайський на територію одного з військових містечок Очаківського гарнізону.

Оперативним призначенням 73-го МЦСО є^[8]:

• проведення розвідувальних заходів;
• здійснення диверсій;
• підводне мінування;
• розмінування;
• захоплення суден;
• захоплення берегових споруд.

Під час російської інтервенції особовий склад 73-го МЦСО брав участь у антитерористичній операції на сході України.

За даними «Тиждень.ua», в операції під Іловайськом брали участь 30 військовослужбовців 73-го Центру. При виході з оточення двоє з них загинули, троє потрапили в полон. Прорвалися 25 спецпризначенців, серед них і шестеро поранених^[9].

Військовослужбовці 73-го Центру брали участь у боях за Дебальцеве в січні—лютому 2015-го року.

У кінці січня — на початку лютого підрозділи Центру проводили розвідку в районі Вуглегірська (частково невдало). Окрім того бійці Центру підривали дамбу під Світлодарськом та деякі мости в прилеглому районі.

6 лютого група спеціального призначення Центру (разом з іншими підрозділами ЗСУ) брала участь у зачищенні селища Рідкодуб, щоб деблокувати опорний пункт «Станіслав-128». Штурмова група успішно вибила противника з більшої частини селища, забезпечила прохід по маршруту, що з'єднував опорний пункт з територією, яку контролювали ЗСУ, та закріпилася на визначених рубежах. Особовий склад взводного опорного пункту «Станіслав» виведено з оточення кількістю 102 особи.

З 14 лютого підрозділи Центру (разом із підрозділами 8-го полку спецпризначення) здійснювали охорону ділянки траси Дебальцеве—Артемівськ у районі Луганського щоб гарантувати безпечний вивід військ та протидіяти диверсійно-розвідувальним групам противника^[10].

У 2019 році місцем базування частини знову став острів Майський, розпочалося відновлення інфраструктури, яка занепала за 15 років. Так, лише протягом літа 2019 року на острові відбувалися і збори оперативного резерву, і низка військових навчань, змагання на кращу пару водолазів-розвідників, з прикладного плавання тощо.^[11][12]

В лютому 2022 року 73-й Центр виконував задачі з недопущення висадки повітряного десанту на аеродром «Кульбакине». Разом із бійцями Територіальної оборони та Національної поліції воїни ССО протистояли переважаючим силам противника, відкинули ворога і нанесли йому чималих втрат.

73-й Центр брав участь в операції по звільненню острова Зміїний 7 липня 2022 року. За допомогою спеціального обладнання вони обстежили прибережну зону на наявність протичовнових та протидесантних мін. Після встановлення проходу для човнів основної групи вони подали сигнал для продовження операції. Першими на острів зійшли інженери, які розчищали прохід від мінних загороджень та пасток для решти групи. Після виходу на плато острову група приступила до виконання завдань: огляду місцевості, фіксації та збору даних про ворожу техніку, озброєння та матеріально-технічні засоби противника, завезені ним на Зміїний.

Під час виконання завдання зведена група встановила українські прапори у різних частинах острову. Також над Зміїним замайорів стяг 73-го центру спеціального призначення ССО України^[13].

24 серпня 2022 року Президент України Володимир Зеленський нагородив підрозділ почесною відзнакою «За мужність та відвагу»^[14]

Зовнішні відеофайли
	ВИРИНАЮТЬ З ВОДИ У БІЙ / ЗАЙШЛИ В ОКУПОВАНИЙ МАРІУПОЛЬ / ЗНИЩУЮТЬ ВОРОГА В ТИЛУ / 73 ЦЕНТР ССО на YouTube // Бомбардир — 2024. — 21 березня.

Структурно Центр в 2007 складався з трьох загонів спеціального призначення й частин забезпечення^[15]:

• 1-й загін підводного мінування;
• 2-й загін підводного розмінування і прориву протидесантних загороджень;
• 3-й розвідувальний загін;
• підрозділи бойового й тилового забезпечення.

Придано кораблі й судна — патрульний катер «Скадовськ», корабель управління «Переяслав», водолазне судно «Нетішин», десантний катер «Сватове».

На озброєнні Центру перебувають підводні засоби руху й носії водолазів «Тритон-2М» і «Сирена-УМ», спеціальна підводна стрілецька зброя — пістолети СПП-1, автомати АПС, морські та підводні міни.

У 2018 році було показано катер на повітряній подушці Tornado F50 Long, що перебуває на озброєнні центру.^[16].

• капітан І рангу Карпенко Анатолій Леонідович (1988—1998)
• капітан І рангу Єршов Сергій Миколайович (1998—2004)
• капітан І рангу Поздняков Олександр Васильович (2004—2009)
• капітан І рангу Станкевич Олексій Анатолійович (2009—2010)
• капітан ІІ рангу Татарченко Ігор Віталійович (2011—2012, зрадник Батьківщини^[17])
• капітан І рангу Зінченко Олексій Володимирович (2012—2014†)
• капітан І рангу Олефіренко Юрій Борисович (2014—2015†)
• капітан І рангу Вечірко Ігор Петрович (2015)
• капітан І рангу Шевченко Едуард Григорович (03.2016—09.2017)^[18][19]
• капітан І рангу Сидоренко Юрій Михайлович (від 09.2017— 09.2020)^[20]
• капітан 1 рангу Сундуков Сергій Андрійович (09.2020 — 04.2024)
• капітан 1 рангу Приходько Олексій Григорович (04.2024 - по т.ч.)

6 грудня 2019 року 73-му Морському центру спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗСУ присвоєне почесне найменування «імені кошового отамана Антіна Головатого». Стрічку з почесним найменуванням отримав капітан І рангу Юрій Сидоренко.^[20]

15 листопада 2019 року затверджено нарукавну емблему центру. Основою емблеми є зображення морського коника з мечем Святослава Хороброго на фоні кольору «морська хвиля» (синьо-зелений), тут опис, з незрозумілих причин, не збігається з малюнком емблеми, що має вертикально розділений щит двох кольорів, якій окрім синьо-зеленого містить чорний колір. Морський коник вказує на морську специфіку частини, символізує прихованість, пристосованість до морського середовища. Меч Святослава Хороброго символізує відданість військовій справі, мужність, хоробрість, здатність виконувати завдання за будь-яких умов, приналежність до військової розвідки.^[21]

• Невдала операція на Тендрівській косі під час якої загинули (за даними ворога від 15 до 20 ос),ССО підтвердили втрати але не сказали кількість.У середу, 28 лютого, загинула група бійців 73-го центру ССО під час спроби закріпитися на Тендрівській Косі у північній частині Чорного моря, біля берегів Херсонської області.
• Красов Дмитро Володимирович — матрос. Загинув 13 серпня 2014 року під час звільнення с. Градське (Амвросіївський район Донецька область).
• Корнафель Євген Вадимович — матрос. Загинув 16 серпня 2014 року під Старобешевим внаслідок артилерійського удару.
• Зінченко Олексій Володимирович — командир частини, капітан 2 рангу. Загинув 17 серпня 2014 року під Старобешевим Донецької області від ран, отриманих напередодні під час артилерійського обстрілу.
• Заграничний Валентин Анатолійович — заступник командира загону з ПДП, капітан 3 рангу. Загинув 29 серпня 2014 року під Іловайськом.
• Костюк Володимир Миколайович — начальник групи десантного забезпечення, капітан 3 рангу . Загинув 31 серпня 2014 року під Іловайськом.
• Олефіренко Юрій Борисович  — командир частини, капітан 1 рангу. Загинув 16 січня 2015 року під с. Миколаївка (Тельманівський район).
• Горяйнов Михайло Геннадійович — капітан-лейтенант, 2 червня 2015, загинув у бою під с. Чермалик.
• Юрій Горайський та Олександр Хмеляров загинули 4 березня 2016 року. Під час патрулювання лінії розмежування в Секторі М, на висоті поблизу Докучаєвська група спецпризначення наштовхнулась на диверсійно-розвідувальну групу супротивника. Внаслідок контактного бою на дуже короткій відстані двоє спецпризначенців загинули, ДРГ супротивника знешкоджена.^[22]
• Мединський Олег Костянтинович, капітан 3 рангу. Загинув 5 вересня 2016 року поблизу м. Маріуполь^[23].
• Доросевич Антон Миколайович — головний старшина. 22 червня 2017 року ціною власного життя врятував свою доньку, яка впала у каналізаційний люк.
• Ніконов Микола Артурович - капітан 2 рангу, командир першого загону спеціальних операцій, Герой України. Загинув 12.03.2022 року у Маріуполі. ^[24]
• Горьковой Роман Артемович "Блєдний"(03.06.2001 - 27.05.2022) оператор-вогнеметник 2-го загону ССО (в/ч А3199)

• Димид Артемій-Юліан Михайлович («Курка») — старший матрос. Син іконописиці Іванни Крип'якевич-Димид та першого ректора Українського католицького університету, капелана Майдану отця Михайла Димида, правнук українського історика Івана Крип'якевича та підпільного священника Артемія Цегельського. Загинув 18 червня 2022 ^[25]

• Пащук Дмитро Дмитрович («Гармаш») — пластун. Загинув 12 березня 2023 ^[26]
• Пазина Віктор Ігорович («Тихий»). Загинув 02023-12-088 грудня 2023 в бою біля села Кринки на Херсонщини ^[27]

• Типусяк Роман. 22 рік, с. Пасічна, Галичина. Загинув 02024-02-2828 лютого 2024 року у боях на Тендрівській косі ^[28][29]
• Сергій Кур'янов, матрос. Загинув 02024-02-2828 лютого 2024 року у боях на Тендрівській косі ^[30].
• Станіслав Марченков, старший матрос, старший оператор групи команди 1-го загону. Загинув 02024-02-2828 лютого 2024 року у боях на Тендрівській косі^[30].

Зовнішні відеофайли
	Документальний фільм «Combat divers of Ukranian NAVY»

• 801-й окремий підводний протидиверсійний загін (Україна)
• 72-й центр інформаційно-психологічних операцій (Україна)
• Переяслав (корабель)
• Нетішин (водолазне судно)
• Скадовськ (патрульний катер)
• Лагунарі — спеціальні амфібійні сили Італії
• Бригада морської піхоти «Сан Марко»^[en] — морська піхота Італії

• Історичний формуляр частини. Міністерство оборони СРСР. Військова частина 34391.
• К. В. Чуприн. Вооруженные силы стран СНГ и Балтии. Справочник. — Минск: Современная школа, 2009. ISBN 978-985-513-617-1

73-й морський центр спеціальних операцій у соціальних мережах
	73-й морський центр спеціальних операцій на сайті Facebook

• Алексей Коршунов. 17 ОБрСпН КЧФ. Краткий исторический очерк (рос.)
• 73 Морський центр спеціальних операцій на Українському мілітарному порталі
• Віктор Слезко. Єдиний підрозділ бойових плавців ВМФ України «списали на берег». «Дзеркало тижня» № 21, 29 травня 2004^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• «Морські котики» — проект допомоги десантникам 73-го Морського центру спеціального призначення. [Архівовано 20 листопада 2014 у Wayback Machine.]
• У ВОДІ, НА НЕБІ, НА ЗЕМЛІ! [Архівовано 4 липня 2017 у Wayback Machine.]