73-й морський центр спеціальних операцій (Україна)

73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого (73 МЦСпО, в/ч А3199) — частина спеціальної розвідки Сил спеціальних операцій Збройних сил України.

73-й морський центр спеціальних операцій
(2010—дотепер)
7-ма окрема бригада спеціальних операцій
(1992—2010)
Нарукавний знак центру
На службі1992 — дотепер
Країна Україна
Вид ССО України
Рольводолази-розвідники спеціального призначення
Базування Миколаївська область,
м.Очаків, о. Майський
ПрізвиськаОстрів (про підрозділ), Остров'яни (про особовий склад)
Оборонецькошовий отаман
Антін Головатий
ТалісманМорський коник
Річниці1 жовтня
Війни/битвиВійна на сході України

Російське вторгнення в Україну (2022)

Нагороди
Почесна відзнака «За мужність та відвагу»
Почесна відзнака «За мужність та відвагу»
Командування
Поточний
командувач
капітан 1 рангу
Сундуков Сергій Андрійович
Визначні
командувачі
капітан 1 рангу
Карпенко Анатолій Леонідович

Медіафайли на Вікісховищі

Дислокується у м. Очаків Миколаївської області.

Частина носить ім'я Антона Головатого — козацького кошового отамана, командувача Чорноморської козацької флотилії.

Історія

Незадовго до розпаду СРСР 17-та окрема бригада спеціального призначення ВМФ СРСР була переформована на 1464-й морський розвідувальний пункт.

Після проголошення незалежності України, 9 квітня 1992 року понад дві третини офіцерського складу і сто відсотків решти військовиків 1464 морського розвідувального пункту на чолі з командиром, капітаном 1 рангу Анатолієм Леонідовичем Карпенком, склали присягу на вірність народові України[1]. Невдовзі частині повернуто статус бригади — вона стала 7-ю окремою бригадою спеціальних операцій ВМС України.

Набула поширення історія про начебто спробу України захопити в червні 1995 року силами 7 ОБрСО штаб ЧФ і низку об'єктів Чорноморського флоту в Севастополі[2][3]. Джерелом цих чуток стала одна з новел «Протистояння»[4] редактора відділу спецоперацій російського ілюстрованого журналу «Солдат удачи» Сергія Козлова[5]. Насправді, ця історія має реальне підґрунтя, але група вела виключно розвідку. Усі члени тої групи досі зберігають таємницю операції.

Заразом, «українська» історія з'єднання має досить інших прикладів успішного застосування сил спеціальних операцій. У серпні — вересні 1992 року РГ СпП бригади разом з групою спецпідрозділу СБУ «Альфа» забезпечувала доставку з Канади в Україну «гривневого» вантажу на суховантажі «Петр Алейников» (операція «Щит України»)[6].

Очаківські водолази відзначилися під час ліквідації великої аварії водостоку в Харкові, під час численних підводних розмінуваннь — знищували торпеди під Одесою, авіабомби в районі херсонського елеватора, міни часів Першої світової війни в гирлі Дунаю під Ізмаїлом, великої кількості мін та снарядів в річці Південний Буг в районі Південноукраїнська, та ін.[7]

У 2004 році частину передислоковано з острова Первомайський на територію одного з військових містечок Очаківського гарнізону.


73-й морський центр спеціальних операцій

Оперативним призначенням 73-го МЦСО є[8]:

  • проведення розвідувальних заходів;
  • здійснення диверсій;
  • підводне мінування;
  • розмінування;
  • захоплення суден;
  • захоплення берегових споруд.

Війна на Донбасі

Під час російської інтервенції особовий склад 73-го МЦСО брав участь у антитерористичній операції на сході України.

Бої за Іловайськ

За даними «Тиждень.ua», в операції під Іловайськом брали участь 30 військовослужбовців 73-го Центру. При виході з оточення двоє з них загинули, троє потрапили в полон. Прорвалися 25 спецпризначенців, серед них і шестеро поранених[9].

Бої за Дебальцеве

Військовослужбовці 73-го Центру брали участь у боях за Дебальцеве в січні—лютому 2015-го року.

У кінці січня — на початку лютого підрозділи Центру проводили розвідку в районі Вуглегірська (частково невдало). Окрім того бійці Центру підривали дамбу під Світлодарськом та деякі мости в прилеглому районі.

6 лютого група спеціального призначення Центру (разом з іншими підрозділами ЗСУ) брала участь у зачищенні селища Рідкодуб, щоб деблокувати опорний пункт «Станіслав-128». Штурмова група успішно вибила противника з більшої частини селища, забезпечила прохід по маршруту, що з'єднував опорний пункт з територією, яку контролювали ЗСУ, та закріпилася на визначених рубежах. Особовий склад взводного опорного пункту «Станіслав» виведено з оточення кількістю 102 особи.

З 14 лютого підрозділи Центру (разом із підрозділами 8-го полку спецпризначення) здійснювали охорону ділянки траси Дебальцеве—Артемівськ у районі Луганського щоб гарантувати безпечний вивід військ та протидіяти диверсійно-розвідувальним групам противника[10].

Повернення на острів

У 2019 році місцем базування частини знову став острів Майський, розпочалося відновлення інфраструктури, яка занепала за 15 років. Так, лише протягом літа 2019 року на острові відбувалися і збори оперативного резерву, і низка військових навчань, змагання на кращу пару водолазів-розвідників, з прикладного плавання тощо.[11][12]

Російське вторгнення в Україну (2022)

Бої за аеродром «Кульбакине»

В лютому 2022 року 73-й Центр виконував задачі з недопущення висадки повітряного десанту на аеродром «Кульбакине». Разом із бійцями Територіальної оборони та Національної поліції воїни ССО протистояли переважаючим силам противника, відкинули ворога і нанесли йому чималих втрат.

Бої за острів Зміїний

73-й Центр брав участь в операції по звільненню острова Зміїний 7 липня 2022 року. За допомогою спеціального обладнання вони обстежили прибережну зону на наявність протичовнових та протидесантних мін. Після встановлення проходу для човнів основної групи вони подали сигнал для продовження операції. Першими на острів зійшли інженери, які розчищали прохід від мінних загороджень та пасток для решти групи. Після виходу на плато острову група приступила до виконання завдань: огляду місцевості, фіксації та збору даних про ворожу техніку, озброєння та матеріально-технічні засоби противника, завезені ним на Зміїний.

Під час виконання завдання зведена група встановила українські прапори у різних частинах острову. Також над Зміїним замайорів стяг 73-го центру спеціального призначення ССО України[13].

24 серпня 2022 року Президент України Володимир Зеленський нагородив підрозділ почесною відзнакою «За мужність та відвагу»[14]

Структура

Зовнішні відеофайли
ВИРИНАЮТЬ З ВОДИ У БІЙ / ЗАЙШЛИ В ОКУПОВАНИЙ МАРІУПОЛЬ / ЗНИЩУЮТЬ ВОРОГА В ТИЛУ / 73 ЦЕНТР ССО на YouTube // Бомбардир — 2024. — 21 березня.

Структурно Центр в 2007 складався з трьох загонів спеціального призначення й частин забезпечення[15]:

  • 1-й загін підводного мінування;
  • 2-й загін підводного розмінування і прориву протидесантних загороджень;
  • 3-й розвідувальний загін;
  • підрозділи бойового й тилового забезпечення.

Придано кораблі й судна — патрульний катер «Скадовськ», корабель управління «Переяслав», водолазне судно «Нетішин», десантний катер «Сватове».

Оснащення

На озброєнні Центру перебувають підводні засоби руху й носії водолазів «Тритон-2М» і «Сирена-УМ», спеціальна підводна стрілецька зброя — пістолети СПП-1, автомати АПС, морські та підводні міни.

У 2018 році було показано катер на повітряній подушці Tornado F50 Long, що перебуває на озброєнні центру.[16].

Командири

Традиція

Емблема (до 2019)

Назва

6 грудня 2019 року 73-му Морському центру спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗСУ присвоєне почесне найменування «імені кошового отамана Антіна Головатого». Стрічку з почесним найменуванням отримав капітан І рангу Юрій Сидоренко.[20]

Символіка

15 листопада 2019 року затверджено нарукавну емблему центру. Основою емблеми є зображення морського коника з мечем Святослава Хороброго на фоні кольору «морська хвиля» (синьо-зелений), тут опис, з незрозумілих причин, не збігається з малюнком емблеми, що має вертикально розділений щит двох кольорів, якій окрім синьо-зеленого містить чорний колір. Морський коник вказує на морську специфіку частини, символізує прихованість, пристосованість до морського середовища. Меч Святослава Хороброго символізує відданість військовій справі, мужність, хоробрість, здатність виконувати завдання за будь-яких умов, приналежність до військової розвідки.[21]

Втрати

2022

2023

2024

  • Типусяк Роман. 22 рік, с. Пасічна, Галичина. Загинув 02024-02-2828 лютого 2024 року у боях на Тендрівській косі [28][29]
  • Сергій Кур'янов, матрос. Загинув 02024-02-2828 лютого 2024 року у боях на Тендрівській косі [30].
  • Станіслав Марченков, старший матрос, старший оператор групи команди 1-го загону. Загинув 02024-02-2828 лютого 2024 року у боях на Тендрівській косі[30].

Див. також

Зовнішні відеофайли
Документальний фільм «Combat divers of Ukranian NAVY»

Примітки

Література

  • Історичний формуляр частини. Міністерство оборони СРСР. Військова частина 34391.
  • К. В. Чуприн. Вооруженные силы стран СНГ и Балтии. Справочник. — Минск: Современная школа, 2009. ISBN 978-985-513-617-1

Електронні джерела

🔥 Top keywords: Головна сторінкаЧемпіонат Європи з футболу 2024Спеціальна:ПошукВікіпедія:Культурна спадщина та видатні постаті (2024)Збірна України з футболуБріджертониЧемпіонат Європи з футболу 2020YouTubeУкраїнаЧемпіонат Європи з футболуЗбірна Румунії з футболуРебров Сергій СтаніславовичГлобальний саміт мируРадіо «Свобода»ДефолтРумуніяЛунін Андрій ОлексійовичНаціональна суспільна телерадіокомпанія УкраїниДень батькаДовбик Артем ОлександровичШевченко Андрій МиколайовичЯрмоленко Андрій МиколайовичЧемпіонат Європи з футболу 2024 (кваліфікаційний раунд)Мудрик Михайло Петрович138-ма зенітна ракетна бригада (Україна)FacebookЄрмак Андрій БорисовичСексВійськові звання України22-га окрема механізована бригада (Україна)Зінченко Олександр ВолодимировичТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиДумками навиворіт 2Чемпіонат Європи з футболу 2016Список операторів систем розподілу України2024 у телебаченніMegogoСписок українських жіночих іменКиїв