Японсько-українські системи транскрипції та транслітерації

Тривалий час для транскрипції японських слів засобами української мови опиралися на російську систему транскрипції Євгенія Поліванова (створена у 1917, опублікована в 1930 році). Проте питання використання цієї системи для транскрипції українською мовою є дискусійним, оскільки система Поліванова побудована на основі правил російськомовної фонетики і не цілком точно відтворює звучання деяких японських складів. На думку деяких мовознавців, українська мова посідає проміжне становище щодо можливостей передачі японських приголосних (особливо м'яких) між системами Гепберна та Поліванова^[5].

Система транслітерації, використана Анатолієм Дібровою та Василем Одинцем для укладення першого «Українсько-ніппонського словника», виданного 1944 року^[6][7]. Розроблена українськими емігрантами з Зеленого Клину в часи Другої світової війни за допомоги японських науковців. Через відсутність української японознавчої школи та ізоляцію українських емігрантів від українського науково-культурного життя в УРСР не прижилася в українських наукових колах.

Зауваження:

• Довгота японських голосних позначається подвоєнням голосної (оо, уу).

蝶 чоо (метелик)

新潟 нііґата (місто Ніїґата)

• Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ записуються однаково українськими аі, іі, уі, еі, оі.

小さい чіісаі (маленький)

大きい оокіі (великий)

先生 сенсеі (вчитель)

• Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ не передбачено.
• Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.

抹茶 маччя (маччя, зелений порошковий чай)

• Японські м'які шиплячі приголосні [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими напівпом'якшеними шиплячими приголосними ш, дж, ч.

Система транскрипції за Мироном Федоришиним (1994) для української мови^[8]. Розроблена на основі системи Поліванова. Обмежено вживається в публікаціях Львівської політехніки, Інституту сходознавства НАНУ тощо. Головною особливістю є переважання фонематичного принципу над фонетичним; зокрема, наскрізна передача відмінних звуків [t͡ɕ] i [t͡s], що належать до фонеми /ts/, українським «ц»; передача відмінних звуків [ɕ] i [s], що належать до фонеми /s/, українським «с». Втім, при передачі фонеми /h/ у сполученні з /u/ використовується фонетичний принцип замість фонематичного; вона записується як «ф».

Зауваження:

• Довгота японських голосних позначається у спеціальній й навчальній літературі двокрапкою (о:, у:), за системою Поліванова.

蝶 цьо: (метелик)

新潟 ні:ґата (місто Ніїґата)

• Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ записуються однаково українськими ай, ій, уй, ей, ой. Якщо /i/ записується одним окремим ієрогліфом, то /i/ позначається як ї.

小さい ціісай (маленький)

大きい о: кій (великий)

福井 фукуї (місто Фукуй)

• Сполучення /ei/, що може вимовлятися як довге e [e:] або дифтонг ей [ei̯] передається уніфіковано — ей.

先生 сенсей (вчитель)

• Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ не передбачено. На практиці вживається аі (аї), іі, уі, еі, оі.
• Глухі (редуковані) голосні /i, u/ не передбачені.
• Голосна /е/ після голосного /i/ (сполучення /ie/) та перед апострофом записується як е всупереч правилам українського правопису.

家 іеясу (Ієясу, ім'я)

善右衛門 дзенемон (Дзен'ємон, ім'я)

• Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.

抹茶 мацця (маччя, зелений порошковий чай)

• Японські м'які шиплячі приголосні [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими м'якими свистячими приголосними с, дз, т.
• Приголосний /ɴ/ записуємо як м перед /m, b, p/; перед іншими приголосними — як н; перед голосними — н з апострофом

群馬　Ґумма.

安倍晋三　Абе Сіндзо̄.

星新一　Хосі Сін'іці.

Система транскрипції за Іваном Бондаренком (1999) для української мови^[9]. Розроблена на основі російської системи Поліванова. Використовувалася з кінця 1990-х років; до 2014 року — в авторських виданнях і публікаціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Зауваження:

2007 року М. Івахненко та А. Шпігунов запропонували внеси корективи у систему і записувати шиплячі звуки інакше^[10]:

У березні 2011 року на засіданні методичного семінару колективом викладачів-японістів кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де головував Бондаренко, була прийнята «система Ґоджюон» з урахуванням пропозиції Івахненка-Шпігунова. Її надруковано у вигляді таблиці 900×600 мм накладом 50 примірників для розповсюдження у вищих навчальних закладах України, у яких вивчають японську мову. Також її було використано у ролі практичної транскрипції при створенні «Японсько-українського словника» колективу цієї ж кафедри^[11] (2012).

Після досліджень Івахненка та Шпігунова (2008)^[12], Комарницької та Комісарова (2012)^[13] та Коваленка (2012),^[14] Іван Бондаренко вніс правки у свою систему щодо передачі шиплячих приголосних. Нові праці Бондаренка (наприклад: Мацуо Башьо. Стежками півночі (Оку-но хосомічі), 2014^[15]) видавалися за оновленою системою.

Система транслітерації Накадзави Хідехіко (березень 2009) для української мови^[16]. Створена на основі синтезу систем Поліванова та Гепберна. Використовується в японській навчальній літературі.

Система транскрипції за Вадимом Рубелем (листопад 2009) для української мови^[17]. Розроблена на основі порівняння систем Поліванова та Гепберна. Використовується в публікаціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту сходознавства НАНУ, японознавчій літературі тощо.

Система японсько-української практичної транскрипції за Олександром Коваленком. (2012). Складена на основі порівняльного аналізу фонематичних та фонетичних систем японської та української мов. На відміну від інших систем спирається на результати досліджень японських мовознавців 2-ї половини XX — початку XXI ст^{[14][ангажоване джерело]}. Використовується в публікаціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту сходознавства НАНУ, японознавчій літературі тощо.

Зауваження:

• Довгота японських голосних позначається у спеціальній й навчальній літературі макроном (о̄, ӯ), за міжнародною традицією. Для уникнення плутанини ī (і з макроном) та ї довге /іː/ позначається подвоєнням, але відповідно до українського правопису записується як ії.

蝶 чьо̄ (метелик)

新潟 ніїґата (місто Ніїґата)

• Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ ([аi̯], [ui̯], [oi̯]) записуються українськими ай, ій, уй, ей, ой.

小さい чіісай (маленький)

大きい о̄кій (великий)

• Сполучення /ei/, що може вимовлятися як довге e [e:] або дифтонг ей [ei̯], передається уніфіковано — ей.

先生 сенсей (вчитель)

• Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ ([а.i], [i.i], [u.i], [e.i], [o.i]) позначається українськими аї, ії, уї, еї, ої (ї після голосної вживається відповідно до правил українського правопису).

廿日市　хацукаїчі (місто Хацукаїчі)

福井 фукуї (місто Фукуй)

• Глухі (редуковані) голосні /i, u/ ([i̥], [u̥]) записуються як і, у, але читаються ненаголошеними.

安芸 акі (Акі, провінція)

飛鳥 асука (Асука, місцевість)

• Голосна /е/ після голосного /i/ (сполучення /ie/) та перед апострофом записується як є відповідно до правил українського правопису.

家 ієясу (Ієясу, ім'я)

善右衛門 дзен'ємон (Дзен'ємон, ім'я)

• Голосна /i/ після голосного та перед апострофом записується як ї відповідно до правил українського правопису.
• Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.

抹茶 маччя (маччя, зелений порошковий чай)

• Японські м'які шиплячі приголосні записуються [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими напівпом'якшеними шиплячими приголосними ш, дж, ч.
• Приголосний /ɴ/ записуємо як м перед /m, b, p/; перед іншими приголосними — як н; перед голосними — н з апострофом

群馬　Ґумма /guɴma/.

安倍晋三　Абе Шіндзо̄ /abe siɴzoː/.

星新一　Хоші Шін'їчі /hosi siɴiti/.

• Приголосні /g, z, b/, що позначають основні звуки [g, d͡z, b] та алофони [ŋ, ɣ, z, β], транскрибуєються уніфіковано в усіх позиціях як ґ, дз, б.
• Приголосна /h/ записується як х у сполученнях /ha, hi, he, ho/ ([ha], [çi], [he], [ho]); як ф у сполученні /hu/ ([ɸu]).

白山　Хакусан /hakusaɴ/

富士山 Фуджісан /huzisaɴ/

В усіх українських системах нехтуються правила українського правопису (з іншого боку, дослідники питання вказують, що чинний правопис добре пристосований до європейських мов, але не до інших^[20]):

• 1) правило дев'ятки (§ 90^[21]; в усіх системах допускається порушення правила; у власних і загальних назвах вживаються записи ті, дзі, сі, ці, жі, джі, чі, ші, рі замість нормативних ти, дзи, си, ци, жи, джи, чи, ши, ри тощо)

  神道　шінто / сінто (не шинто / синто)

  橘　тачібана / татібана (не тачибана / татибана)

• 2) правила вживання м'якого знака (§ 17^[22]; в усіх системах допускається порушення правила; вживаються записи кьо, ґьо, мьо, хьо, бьо, рьо, шьо тощо)

  平等院 бьодо-ін (монастир Бьодо)

  兵庫県 хьоґо-кен (префектура Хьоґо)

  大名 даймьо (даймьо)

  旅館 рьокан (рьокан)

• 3) правила вживання апострофа (§ 91^[23], 92^[24]; за винятком системи Коваленка усі системи порушують це правило, допускаючи записи н'і, н'е замість нормативних н'ї, н'є)

  新一 шін'ічі / сін'іті (замість нормативного Шін'їчі / Сін'їті)

• 4) правило йотування голосних (§ 90^[21], 91^[23]; за винятком системи Коваленка в усіх системах допускається запис іе, іі, еі, аі замість нормативних іє, ії, еї, аї)

  家康 іеясу (замість нормативного Ієясу)

  廿日市 хацукаіті / хацукаічі (замість нормативного Хацукаїчі)

• 5) правило подвоєння приголосних у загальних назвах (§ 89^[25]; в усіх системах подвоєння приголосних збережено, хоча у загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються)

  切腹 сеппуку (не сепуку)

  抹茶 маччя / маття (не мачя / матя)

• 6) правило вживання літери г для позначення [g] і [h] (§ 14, 15^[26]; в усіх системах — ґ для [g] і х для [h])

  長崎 Наґасакі (не Нагасакі)

  名古屋 Наґоя (не Нагоя)

  広島 Хірошіма / Хіросіма (не Гірошіма / Гіросіма)

  腹切 харакірі (не гаракірі)

• 7) правило відмінювання іншомовних назв (§ 100^[27]; в деяких системах японські назви не відмінюються всупереч нормі)

  приїхав до Фукуока (замість нормативного приїхав до Фукуоки)

  заколов катана (замість нормативного заколов катаною)

У таблиці використано основну таблицю ґоджюон за Бондаренком (Ґоджюон) і Коваленком. Подано у вигляді пласкої таблиці для полегшеного сприйняття. Рекомендується прочитати додаткові коментарі^[28] до обраної системи.

• Вікіпедія:Транслітерація японської мови українською абеткою
• Система Поліванова

• Діброва А., Одинець В. Українсько-Ніппонський словник. Під ред. Ясуда Сабуро. Харбин: видано заходами Української Національної кольонії м. Харбин, 1944.
• Федоришин М. Украïнська транскрипція японськоï мови: методичний посібник з основ японського письма: фонетична транскрипція. Львів: Львівська політехніка, 1994.
• Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник. — Київ, 1997.
• 日野 貴夫 , ボンダレンコ I.P. 「《ウクライナ・日本語辞典》の半世紀 [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]」『外国語教育』(20), p. 45-62, 1994.
• Бондаренко І. П. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту // Записки з українського мовознавства. — Випуск 7. — Одеса: ОДУ, 1999. — С.77-88.
• 中澤英彦. ニューエクスプレス ウクライナ語 [Українська мова. Діалоги]. — 東京: 白水社, 2009.3.10 — 頁18—19.
• Рубель В. А. Транскрибування японських слів засобами української мови: проблеми і пропозиції // Східний світ. — 2009.11. — № 4. — С. 151—156.
• Т. Хірано. 日本語・ウクライナ語間の転写法の現状と問題点 // Мовні і концептуальні картини світу. № 35 [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — К.: Київський університет, 2011. — C.99-107.
• Коваленко О. О. Система японсько-української практичної транскрипції. Фонетичний аналіз [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Збірник наукових праць Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. — Київ: ННДІУВІ, 16.07.2012. — Т. XXIX. — С. 197—215.
• Комарницька Т. К., Комісаров К. Ю. Сучасна японська літературна мова: теоретичний курс: в 2 т. — Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 17.12.2012.