Шухевич Степан Євгенович
Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), двоюрідний брат батька Романа Шухевича. Почесний громадянин Долини.
| Степан Шухевич | |||
|---|---|---|---|
 Отаман (майор) Отаман | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 1 січня 1877 с. Серафинці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, .svg){kind=small} Австро-Угорщина | ||
| Смерть | 6 червня 1945 (68 років) м. Амберг, .svg){kind=small} Американська зона окупації Німеччини | ||
| Alma Mater | юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |  ЗУНР | ||
| Вид ЗС |  Збройні сили Австро-Угорщини УСС УГА | ||
| Війни / битви | Українсько-польська війна | ||
| Командування | |||
| командир куреня УСС, командир 4-ї Золочівської бригади УГА | |||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
 Шухевич Степан Євгенович у Вікісховищі | |||
Життєпис
Народився 1 січня 1877 у селі Серафинці (тепер Городенківського району Івано-Франківської області) в сім'ї священика УГКЦ о. Євгена Шухевича — рідного брата науковця Володимира Шухевича.[1]
Навчання та юридична практика
У 1886 році стає учнем Львівської академічної гімназії, яку закінчив у 1895 році. 1899 р. — випускник юридичного факультету Львівського університету (серед викладачів — Михайло Грушевський). Відвідував судову практику у Відні, Львові[2].
Протягом 1903—1911 років працював на посадах судді у містах Рава-Руській, Долині та Дрогобичі. З 1911 по 1914 рік — адвокат.
Служба в УСС та УГА
Один із організаторів УСС, командант (командир) ІІ-го куреня у ранзі отамана[3][4] із жовтня 1914 по 1916 року, згодом сотник австрійської армії у 1917 р. У 1918 році — командант польової жандармерії при австрійському губернаторі міста Одеса, потім — військовий комендант Львова часу ЗУНР[5].
Займав посаду команданта Підволочиська,[6] 4-ї Золочівської бригади УГА у званні отамана (майора), по ньому посаду обійняв Алоїз Ляєр. Згодом персональний референт Начальної Команди УГА. В липні 1919 р. на чолі місії ЗУНР прибув до Львова для переговорів з поляками[7].
Як представник старшин брав участь в нараді Головного Отамана С. Петлюри в Жмеринці 4 листопада 1919 р.[8]
На посаді Голови Трибуналу судив Мирона Тарнавського, Альфреда Шаманека, Омеляна Лисняка під час польового суду 13-14 листопада 1919 р. у Вінниці в змові з ворожою денікінською армією[9].
Очолював Колегію старшин, яка розробляла план подальших дій УГА після зняття їх з фронту в грудні 1919, увійшов до складу ревкому УГА, який взявся опікуватись 3000 хворих стрільців. Очолюючи кінний загін, в квітні 1920 р. зумів вирватись з польського оточення під Махнівкою[10].
Адвокат у політичних процесах
Після закінчення визвольних змагань брав участь у судових процесах над борцями за незалежність України як адвокат обвинувачених, зокрема:
- процес Степана Федака;
- справа Ольги Басараб — представляв інтереси родичів, захищав Коваленка, який був обвинувачений за результатами розгляду знайдених у Басараб документів, серед основних обвинувачених був Андрій Мельник;
- справа «Поштовців» (членів УВО, які здійснювали напади на поштовий транспорт);
- справа Атаманчука і Вербицького (вбивство Станіслава Собінського);
- процес «Листопадівців»;
- справа «Конгресівців»;
- справа «Східних Торгів»;
- «Бобрецький процес»;
- справа українського посла Олександра Вислоцького;
- справа Василя Біласа та Дмитра Данилишина;
- справа Миколи Лемика;
- «Львівський процес 1936» (адвокат Романа Шухевича та Богдана Гнатевича);
- справа Ілярія Кука
Степан Шухевич також брав участь у багатьох інших політичних процесах.
Інша діяльність
З 1921 року по 1939 р. був Президентом наглядової ради видавничого кооперативу «Червона калина».
Публікації
- Степан Шухевич. «Спомини» (Львів, «Червона калина», 1929 р.),
- Степан Шухевич. «Видиш, брате мій»; упорядник Ростислав Кос. - Львів: Видавництво «Апріорі», 2024.-216 с.:іл. ISBN 978-617-629-849-6
- Степан Шухевич. «Моє життя» (Лондон, 1991)
- Степан Шухевич. Гіркий то сміх (1930)
Вшанування пам'яті
В Івано-Франківську є вулиця Шухевичів, названа на честь не лише Степана, а й усієї його героїчної родини.
Примітки
Джерела
- Купчинський Богдан. Історія Тишківців (в датах, подіях і фактах). — Коломия : ВПТ «Вік», 1994.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Мельничук Б., Щербак Л. Шухевич Степан Євгенович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 663. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.
Посилання
- Шухевич Степан // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2100. — 1000 екз.
- Степан Шухевич. «Моє життя. Спогади». — Лондон: Українська видавнича спілка, 1991. [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] — книга у е-бібліотеці «Чтиво».
- Степан Шухевич [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Городиський Іван. "Старий Шух": ще один з дому Шухевичів. Історична правда, 05.01.2024
- Липовецький Святослав. «Тишковецькі Шухевичі» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]