Шляхтинці

Походить, за переказами, від гори Шляхтин, що розташована поблизу населеного пункту.

У селі є вулиці: Барвінського, Зелена, Лесі Українки, Невідома, Нова, Польова, Сонячна та Шевченка^[2].

Поблизу Шляхтинців виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, західно-поділ. групи скіф. часу і давньорус. культури.

Так черняхівське поселення на схилі мису, на лівому березі ріки Гнізна, між Гніздичкою і Лозовою відкрите в 1971 році. Знайдено уламок кістяного гребеня, зібрано уламки гончарного посуду.^[3]

Знайдено уламки кераміки і дві залізні сокирки, що відносяться до давньоруського часу. Відкрив пам'ятку Б. М. Остапів.^[3]

Перша писемна згадка — 1463 р. як Шитнаківці. Згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими — Василієм, Семеном і Солтаном.

У XVI ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця XIX ст. біля Шляхтинців і Лозової зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частинні — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній частині — будинок.

У 1546 р. село — власність князів Острозьких. 1674 р. у церкву було придбане Євангеліє із записом: «Купилъ… Филипъ Мельникъ Шляхтинскій 1674 р. 25 Септ. за вол. Короля Михаила въ державь дідичной маєтности єго мил. князя Дмитрія Вишневецкого на Збаражъ Корибута на тенъ часъ державного пана Самуила Буковского и господина отца Григорія Яцковского».

У XVII ст. Шляхтинці — власність Потоцьких, від кінця цього ж століття — Баковських; у XIX ст. велика земельна власність належала Завадським і Дуніним-Борковським; від початку 20 ст. — Федоровичам (зокрема, Федоровича Володислава^[4]) і Малицьким. 1832 р. в селі проживали 556 осіб; душпастирював о. Григорій Барвінський; працювала парафіяльна школа, від 1850 р. — однокласна. У 1890 р. в Шляхтинцях — 885 жителів, із них 709 українців, 123 поляки, 53 євреї; функціонували фільварок, ґуральня, млин і 2 корчми.

За часів Австро-Угорщини діяли «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші українські товариства, кооператива.

В УСС і УГА воювали Степан Сердюк (підхорунжий, 1894—1988) та ін.

У 1921 р. в селі 122 будинки, 766 осіб. Діяли філії товариств «Просвіта» (кін. 19 ст.), «Січ» (поч. 20 ст.), «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок», «Рідна школа», а також кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра і хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки понищили майно українських установ, багатьох мешканців побили. Упродовж 1934—1939 рр. Шляхтинці належали до ґміни Лозова.

У серпні 1939 р. в М. Малицького та його дружини, письменниці Дарії Віконської гостював поет, літературознавець, есеїст, публіцист Євген Маланюк, про що він написав у спогадах «Дарія Віконська». 1940 р. у Казахстан були виселені Марія Балабан, Василь і Ганна Габлевичі, Текля Кисіль (Балабан), Марія і Микола Лаб'яки, Валерія Мозіль та ін. До німецько-радянської війни у селі був панський двір (18 ст.) і парк (7 га).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 31 уродженець села. Навесні 1944 р. поблизу села під час бою відзначився воїн Червоної армії, Герой Радянського Союзу Борис Кошечкін. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об'єднань — понад 70 осіб, у тому числі районовий провідник ОУН, курінний політвиховник УПА Юліан Сердюк («Ярема»; 1913—1946); криївка була у хаті Стефанії Скринник (Балабан), у дивізії «Галичина» воювали Павло Гарак і Петро Ковалькевич.

5 січня 1948 р. у селі вояки УПА збирали по 20–30 людей і проводили протиколгоспну роз'яснювальну роботу. 13 січня 1948 р. під час спроби утворити колгосп більшовики побили за опір багатьох мешканців села. 13 лютого того ж року повстанці зруйнували приміщення сільської ради, наступного дня в селі створили колгосп, який розпався у березні того ж року; спроба більшовиків організувати колгосп на початку червня закінчилася невдачею, люди залишили свої будинки і переховувались у навколишніх селах; наприкінці червня більшовики знову утворили колгосп.

12 серпня 1948 р. у селі відбувся бій між трьома вояками УПА і дев'ятьма працівниками МВС і МДБ, під час якого двох більшовиків було вбито.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 847 осіб^[5]. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську^[6].

Станом на 19 жовтня 2023 року в селі проживали 832 жителі.

Попередня символіка затверджена 21 грудня 2017 р. рішенням № 496 XXVIII сесії сільської ради VII скликання^[7]. Автори — С. В. Ткачов, К. М. Богатов. Сучасна символіка села була затверджена. рішенням сесії сільської ради.26 лютого 2021 року^[8]

На лазуровому щиті золотий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша написи «ШЛЯХТИНЦІ» і «1463».

На квадратному синьому полотнищі жовтий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори.

Герб символізує родину Барвінських (видозміна родового герба «Яструбець»), найвідоміших уродженців села. Корона означає статус населеного пункту. На прапорі повторюються кольори герба.

• церква Пресвятої Трійці (1674 р., кам'яна),
• капличка Матері Божої (2011 р.),
• «фіґура».
• поблизу села є ботанічний заказник місцевого значення «Шляхтинецький».

Споруджено пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні, О. Барвінському встановлено пам'ятну таблицю (1997, скульп. Я. Голець) та пам'ятник (2005, скульптор Р. Вільгушинський), в центрі села насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990-і) (на початку 2000-х рр. туди ж перенесли пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям); на місцевому цвинтарі встановлено хрест перепохованим воякам УПА із с. Лозова (1995 р.)..

Працюють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (від 1999 — імені О. Барвінського), клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, торгові заклади.

• Василь, Григорій, Іван, Олександр, Осип Барвінські — громадсько-політичні, культурно-освітні діячі,
• Балабан Василь (30 грудня 1920) — інженер-механік, громадський діяч. Працював у США. Член Товариства українських інженерів Америки^[9]
• Моргало Віктор — український військовик, учасник російсько-української війни^[10].

• Іванна-Кароліна Федорович-Малицька (псевдонім Віконська Дарія) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця;
• Барвінський Григорій — священик, культурно-громадський діяч, етнограф;
• Левчук Микола — український історик, археолог, краєзнавець, педагог. Член ВУСК та НТШ;
• Малицький Микола — громадський діяч, педагог;
• Малицький Олександр — пастирював і тут похований;
• Михальчук Михайло — відомий фахівець в сфері сексології.

• Пантелеймон Куліш — український письменник.

• Мельник Микола Панасович — український художник, живописець.

• П. Гуцал, М. Ханас. Шляхтинці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 645. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Шляхтинці // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. …. — ISBN 978-966-457-246-7.

Шляхтинці у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Тернопільщина»
	Теми у Вікіджерелах?
	Шляхтинці у Вікісховищі?

Зовнішні відеофайли
	Самодіяльний народний аматорський хор с. Шляхтинці Тернопільського району відзначив ювілей на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2014. — 20 листопада.
	Вшанування Кобзаря. - Сільський календар, 12.03.2017 на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2017. — 10 березня.

• Шитнаківці, Шляхтинці, Гніздичка: з минулого села [Архівовано 10 червня 2016 у Wayback Machine.]
• Шляхтинці, село, Тернопільська область [Архівовано 27 жовтня 2017 у Wayback Machine.]