Шестеринці

Шестеринці розташовані на обох берегах річки Гнилий Тікич, в місці, де до нього впадає його ліва притока Зубря. З усіх боків село оточене лісовими масивами.

Через село проходить залізниця та раніше проходила вузькоколійка до тепер демонтованого Почапинського цукрового заводу. На останній знаходилась станція Шестеринці.

Ще в 1670 році польський король Михайло відписав село Шестеринці ченцям Лисянського Свято-Троїцького монастиря. Майже через століття в селі збудували церкву з вільхових кругляків на честь великомученика Георгія. У 1825 р. службу для мирян вів отець Фетовген Левицький. Він же реєстрував шлюби у метричній книзі, реєстрував новонароджених і померлих.

Збігали роки, як води, змінювалися землевласники Тишковські, Анна Залеська. Поміщики володіли 623 десятинами землі, церковнослужителі — 36 десятинами, а селяни — 781 десятиною. Господарство у маєтку вів Людвіг Пахловецький.

У 1900 році в селі налічувалося 274 двори, проживало 1656 жителів, з яких 852 — особи чоловічої статі, 804 — особи жіночої статі. На цей рік в селі діяла православна церква, церковно-приходська школа, 8 вітряних млинів, 3 кузні, магазин із хлібними запасами, сільський банк, в якому на 1 січня 1900 р. було 14 крб. 11 коп. готівкою і 3461 крб. у позиці. В 1933 році в селі було створено колгосп «1 Травня», головою правління було обрано Браславця Степана. В цьому ж році в Шестеринцях була заснована буровугільна шахта. В 1934 році розпочалось будівництво вузькоколійної залізниці.

Чорною птицею промайнули 1932—1933 роки, забравши у вічність 320 осіб. На сільському кладовищі в пам'ять про померлих у роки голодомору споруджено двометровий дерев'яний хрест. Не обминула затишного чепурного села «у долинці» Друга світова війна. Протягом трьох років Шестеринці перебували в німецькій окупації. Шестеринська трагедія, що сталася 24 січня 1944 року забрала життя 86 мирних жителів.

Шестеринській трагедії передували активні дії місцевих партизан: було роззброєно двох поліцаїв в селі Почапинці, розбито сепаратор, конфісковано кооперативний магазин, підірвано в Шестеринцях два залізничні мости на вузькій колії, затримано рух потягів на десять днів. Напередодні трагедії 23 січня 1944 року партизани обстріляли німецьку машину, яка рухалась по шосе у бік міста Звенигородки. В результаті короткої сутички 9 фашистів було вбито, а двоє змогли втекти. Наступного дня вдосвіта німці зігнали жителів села до церкви, запалили хати. «Що ваші брати і батьки зробили з нашими офіцерами, те ми зробимо і вам. За кожного вбитого німця буде знищено десять ваших людей», — так сказав офіцер. Всіх чоловіків і хлопчиків було розстріляно, врятувалися лише ті підлітки, котрим матері встигли накинути на голови хустки.

Поет Яків Івашкевич, в своєму вірші "Шестеринська трагедія", так описав ті жахливі події:     Мов сіло спочити в затишку,в долинці     Із Лисянки йдучи село Шестеринці.     На березі річки,на схилі німому     Присипало снігом важку його втому.     Присипало снігом,закутало в тугу     Ні гомону з поля,ні пісні із лугу.      Отож,ніби привид,у кожні ворота     Бреде по городах карателів рота.     Гарчать по дворах,де не глянь,хрестоносці,     Сліпі в своїй вірі і чорні від злості.     Зігнали до церкви старого й малого     Молитися кулям віч-на- віч із Богом.   - Ви есть партизани,- один офіцерик почав верещати,неначе істерик.   -Ми вас убивайт за немецькі солдати.     Й звели бузовіри свої автомати.     Жінки голосити та      Застрекртіло й забризкало кров'ю посічене тіло.     Діди сивоброві,маленькі хлоп'ята     Упали на купу,обнявши брат брата.     Насупивсь скорботно в куточку Спаситель   - Навіщо для храму це глумство нечисте?     Ревла завірюха навколо зловіще     Побито ж невинних:навіщо,завіщо??     Літа прошуміли прудкі та ласкаві     У праці звитяжній,у щасті,у славі     Над Тікичем срібним у тихій долинці,немов у віночку,нові Шестеринці.     І виросли люди в селі молодому від щедрого сонця й весняного грому     І сяє тут гранями пам'ятник вічний,як символ безсмертя загиблим трагічно.     Приходять до нього під клени,у скверик,бабусі старенькі,сільські піонери,                                                                                                                                    Бо пам'ять незгасна живе в односельців     У кожній родині,у кожному серці.

У центрі села височіє пам'ятник загиблим в Шестеринській трагедії та воїнам Другої світової війни.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 504 особи, з яких 213 чоловіків та 291 жінка^[1].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 452 особи^[2].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[3]:

На території села археологи знайшли древню могилу.

Шестеринці мають навчально-виховний комплекс, що поєднує в собі дошкільний навчальний заклад та загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Серед релігійних громад в селі присутня Помісна незалежна християнська церква повного Євангелія.

В селі працюють фельдшерсько-акушерський пункт, сільська бібліотека та Будинок культури.

В Шестеринцях бував свого часу Тарас Григорович Шевченко. Тут народився науковець (агрохімік та фізіолог рослин), педагог, доктор сільськогосподарських наук Олексій Хоменко (1919—1994).

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)

• Погода в селі Шестеринці [Архівовано 29 березня 2008 у Wayback Machine.]
• Сторінка в Facebook, присвячена селу Шестеринці

Це незавершена стаття з географії Черкаської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.