Шарлотта Ауербах

Шарлотта Ауербах походила з родини німецьких вчених у двох поколіннях. Батько, Фрідріх Ауербах, був хіміком, її дядько — фізик, та її дідусь Леопольд Авербах — анатом^[6]. Вищу освіту отримала у Вюрцбурзькому, Фрайбурзькому і Берлінському університетах. Вона вчилася і перебувала під впливом Карла Хайдера і Макса Гартмана в Берлінському, пізніше Ганса Кніпа у Вюрцбурзькому університеті. Після відмінно зданих іспитів з курсів біології, хімії та фізики вона вирішила стати викладачем природознавства в приватних середніх школах і в 1924 році з відзнакою витримала відповідний іспит.

У 1924—1925 роках Шарлотта Ауербах викладала в школі в Гайдельберзі і потім деякий час у школі при Франкфуртському університеті, з якої вона була звільнена, ймовірно, тому що була єврейкою. У 1928 році вона вступила до аспірантури Біологічного інституту кайзера Вільгельма (Берлін-Далем) з фізіології розвитку до професора Отто Мангольда. Але у 1929 році вона припинила роботу над дисертацією у Мангольда. Ауербах визнала неприємною і диктаторською його манеру спілкування з аспірантами. У відповідь на її пропозицію змінити напрямок її власного дослідження він відповів: «Ви моя учениця і робіть так, як я скажу. А то, що ви думаєте, не має ніякого значення!»^[7]. Пізніше він вступив до нацистської партії. Після звільнення з аспірантури Шарлотта Ауербах знову викладала біологію в декількох школах в Берліні, поки нацистським урядом не був прийнятий закон, що забороняє євреям викладання в школах.

За порадою матері в 1933 році вона залишила Німеччину і переїхала до Шотландії в Единбург. Там у 1935 році вона отримала докторський ступінь в Інституті генетики тварин при Единбурзькому університеті^[8] і залишалася пов'язаною з цим інститутом протягом усієї своєї наукової кар'єри. Спочатку вона працювала асистенткою інструктора з генетики тварин, в 1947 році вона стала викладачкою, а в 1967 році професоркою генетики і в 1969 році почесною професоркою (Professor emeritus).

Дисертація Шарлотти Ауербах досліджувала розвиток лапок у Drosophila^[7]. Після захисту дисертації вона стала особистою асистенткою директора інституту Френсіса Кру (Francis Crew), який познайомив її з активною групою дослідників, до якої вона була прийнята. Кру запрошував до Едінбурга багатьох відомих фахівців, включаючи Джуліан Хакслі, Джона Б. С. Голдейна, що особливо важливо для Шарлотти, Германа Джозефа Мюллера^[7].

Герман Мюллер, знаменитий генетик і дослідник мутагенезу, працював в Единбурзі в 1938—1940 роках і познайомив Ауербах з підходами до проблеми, яка його цікавила. Спочатку, коли Кру запропонував їй працювати з Мюллером, Шарлотта Ауербах відмовилася. Однак Мюллер, який був присутній при розмові, в якому Шарлотта перечила своєму начальнику, запевнив її, що він хотів би працювати тільки з тими людьми, які самі зацікавлені в його дослідженнях. Але оскільки Шарлотта цікавиться тим, як працюють гени, пояснив Мюллер, щоб зрозуміти це, було б важливо розібратися з тим, що відбувається, якщо гени мутують. Це Шарлотту переконало^[7]. Пізніше вона згадувала: «Його ентузіазм у дослідженнях мутацій був настільки заразливим, що я з того самого дня повністю переключилася на їх вивчення. Я ніколи про це не пошкодувала^[9]».

Популярність прийшла до Шарлотти Ауербах після 1942 року, коли вона виявила разом з А. Дж. Кларком і Дж. М. Робсон, що іприт та іпритоподібні сполуки здатні підвищувати частоту мутацій у дрозофіли, і хімічний вплив викликає появу повних і мозаїчних мутантів через ряд поколінь. Вона вивчала причини такої мозаїчності, передмутаційні потенційні зміни в хромосомах, вплив фізичних і хімічних факторів на механізм мутацій. Шарлотта Ауербах відкрила (одночасно з Йосипом Рапопортом у 1946 році) мутагенну дію багатьох хімічних речовин. Висунула ряд гіпотез про дії мутагенів і про причини мутагенної специфічності. Вона опублікувала 91 наукову роботу.

Крім своєї наукової роботи, Шарлотта Ауербах брала участь у численних музичних заходах. Вона підтримала Кампанію за ядерне роззброєння, була затятим противником апартеїду. В 1947 році вона опублікувала книгу казок під назвою Adventures with Розалінда під псевдонімом Шарлотта Остін (Charlotte Austen).

Шарлотта була єдиною дитиною у батьків. У 1933 році, у віці 34 років, вона втекла в Шотландії через антисемітизм. Вона так ніколи і не вийшла заміж. Також у неї не було власних дітей. Тим не менш, дітей вона дуже любила, і якось зізналася друзям, що вона пожертвувала б наукою заради власної сім'ї. Неофіційно вона всиновила двох хлопчиків. Перший, Майкл Ейверн (Michael Avern), був сином німецькомовної компаньйонки її літньої матері. Вона допомогла виховати Майкла і пізніше залишила йому свій будинок в Единбурзі. Інший, Анджело Алеччі (Angelo Alecci), походив з бідної сицилійської сім'ї, і Фонд «Save the Children» поєднав Шарлотту з ним^[10]. Крім того, вона піклувалася про його літню матір. У 1989 році, у віці 90 років, вона передала свій будинок в Единбурзі Майклу і переїхала до «Будинку Еббіфілд» (Abbeyfield) на Грендж Лоан (Grange Loan) в Единбурзі, який перебував у віданні церкви. Вона померла там через п'ять років у 1994 році.

Крім її видатного внеску до науки, Шарлотта Ауербах була надзвичайною людиною в багатьох інших відносинах. Люди з її оточення пам'ятають її широкі інтереси, незалежність, скромність і кришталеву чесність^[7][10]. Вона завжди відчувала, що щось втрачено в її житті, відчувала, що іншими людьми з сім'ями, подібно до її двоюрідної сестри, прожите життя куди багатше, ніж її. У листі до неї вона цитує Едуарда Мерікея «Wolltest mit Freuden mich nicht ueberschuetten, und wolltest mit Leiden mich nicht ueberschuetten» — (Ви не хочете вилити на мене радість — і ви не хочете вилити на мене страждання). Вона писала, що їй не вистачає почуття, що вона найрідніша людина хоч для когось.

• 1947 — премія Кейса (Keith) Единбурзького королівського товариства
• 1949 — член Единбурзького королівського товариства
• 1957 — член Лондонського королівського суспільства^[11]
• 1968 — іноземна член Датської академії наук,
• 1970 — іноземна член Національної академії наук США^[12]
• 1975 — почесна ступінь Лейденського університету
• 1977 — медаль Дарвіна Королівського товариства
• Почесна ступінь Трініті-коледжу, Дублін
• Почесна ступінь Кембриджського університету
• 1982 — Prix de d Institut de la Vie (Fond, Electricité de France)
• 1984 — премія Грегора Менделя Німецького генетичного суспільства
• 1984 — почесна вчена ступінь Університету Індіани, США

Однак найважливішою нагородою для неї була телеграма її героя, Германа Джозефа Мюллера, відправлена після того, як їх перші вражаючі результати по мутантів були отримані в червні 1941 року. У ній говорилось: «Ми в захваті від вашого найважливішого відкриття, що показує неозоре поле для теоретичної і практичної діяльності. Вітаю».

У 1946 році Нобелівську премію з фізіології і медицини отримав Герман Джозеф Мюллер за «відкриття появи мутацій під впливом рентгенівського випромінювання». Цілком логічним виглядало бажання Нобелівського комітету в 1962 році відзначити і першовідкривачів хімічного мутагенезу Шарлотту Ауербах та Йосипа Рапопорта. Але, як припускають^[13], Нобелівський комітет, переляканий гострою реакцією радянської влади на присудження премії Борису Пастернаку, вирішив проявити дипломатичність і з'ясувати заздалегідь, яким буде думка про присудження премії опальному генетику Рапопорту. Йосипа Рапопорта викликали у відділ науки ЦК КПРС і запропонували подати заяву про поновлення в партії для того, щоб влада не заперечували проти присудження йому премії. (Рапопорт вступив до КПРС на фронті в 1943 році і був виключений в 1949 р. за незгоду з висновками сесії ВАСГНІЛ 1948 року). Подавати таку заяву Рапопорт відмовився^[14][15]. В результаті за відкриття хімічного мутагенезу премія взагалі не була присуджена, і, таким чином, залишився без нагороди не тільки радянський учений, але і його колега з Единбурга.

Шарлотта Ауербах спеціально приїжджала до Москви, аби познайомитися з радянським колегою^[16]. Вони також тепло спілкувалися на міжнародній конференції в Брно, присвяченій сторіччю Грегора Менделя у 1965 році^[17].

• Ауэрбах Шарлотта. Генетика в атомном веке. Атомиздат: 1959. 77 с. Тираж: 22 000; Изд. 2-е Атомиздат: 1968. 88 с.
• Ауэрбах Ш. Генетика. Атомиздат: 1966. 322 с. Тираж: 100 000; Изд. 2-е Атомиздат: 1968. 280 с. Тираж: 120 000
• Ауэрбах Ш. Наследственность. Атомиздат, 1969 Тираж: 200 000;
• Ауэрбах Ш. Проблемы мутагенеза. 1978

• Auerbach C, 1961, 1964. The Science of Genetics. New York, Harper & Row.
• Auerbach C, 1965. Notes for Introductory Courses in Genetics. Edinburgh: Kallman.
• Auerbach C, 1976. Mutation Research: Problems, Results and Perspectives. London: Chapman & Hall.

• Auerbach C, Robson J. M., 1946. Chemical Production of Mutations. Nature 157 P. 302.
• Auerbach C, Robson J. M., Carr J. G., 1947. Chemical Production of Mutations. Science 105:243-247.
• Auerbach C, 1960. Hazards of Radiation. Nature 189:169.
• Auerbach C, 1961. Chemicals and their effects. In: Symposium on Mutation and Plant Breeding, National Research Council Publication 891, 120—144. Washington DC: National Academy of Sciences.
• Auerbach C, 1962. Mutation: An introduction to research on Mutagenesis. Part I. Methods. Edinburgh: Oliver & Boyd.
• Auerbach C, 1962. The production of visible mutations in Drosophila by clorethylmethanesulfonate. Genetical Research 3:461-466.
• Auerbach C, D. S. Falconer, J. A. Isaacson 1962. Test for sex-linked lethals in irradiated mice. Genetical Research 3: 444—447.
• Auerbach C, 1963. Stages in the cell cycle and germ cell development. In: Radiation effects in Physics, Chemistry and Biology, edited by Ebert M & A Howard, 152—168. Chicago Year Book Medical.
• Auerbach C, 1966. Chemical induction of recessive lethals in Neurospora crassa. Microbial Genetics Bulletin 17:5.
• Auerbach C, 1966. Drosophila tests in pharmacology. Nature 210:104.
• Auerbach C, 1967. The chemical production of mutations. Science 158:1141-1147.
• Auerbach C, D. Ramsey, 1967. Differential effect of incubation temperature on nitrous acid-induced reversion frequencies at two loci in Neurospora. Mutation Research 4:508-510.
• Auerbach C, 1970. Remark on the 'Tables for determining statistical значення of mutation frequencies'. Mutation Research 10:256.
• Auerbach C, D. Ramsey, 1970. Analysis of a case of mutagen specificity in Neurospora crassa. II Interaction between treatments with diepoxybutane (DEB) and ultraviolet light. Molecular Genetics and General 109:1-17.
• Auerbach C, 1970. Analysis of a Case of mutagen specificity in Neurosopra crassa III. Fractionated treatment with diepoxybutane (DEB). Molecular Genetics and General 109:285-291.
• Auerbach C, B. J. Kilbey 1971. Mutation in eukaryotes. Annual Review of Genetics 5:163-218.
• Auerbach C, D. Ramsay 1971. The problem of viability estimates in tests for reverse mutations. Mutation Research 11:353-360.
• Auerbach C, 1973. Analysis of the effect of storage diepoxybutane (DEB). Mutational Research 18:129-141.
• Auerbach C, M. Moutschen-Dahmen, J. Moutschen, 1977. Genetic and cytogenetic effects of formaldehyde and related compounds. Mutation Research 39:317-362.
• Auerbach C, 1978. A pilgrim's progress through mutation research. Perspectives in Biology and Medicine 21:319-334.