Хал-Сафліені

Гіпогей — найдавніший підземний храм у світі — був випадково виявлений будівельниками при проведенні каналізації 1902 року. Спочатку знахідка не набула розголосу (будівельники, що виявили гіпогей, хоча швидко зрозуміли, що мають справу з давньою спорудою, використовували штучну печеру як місце для звалища будівельного сміття)^[4], проте нею зацікавився єзуїтський священик Еммануїл, який першим почав розкопки. Усередині конусо- або яйцеподібних приміщень були виявлені численні розрізнені кісткові рештки людей та жертовних тварин. На стінах було виявлено геометричні візерунки, а також сліди використання вохри з ритуальною метою.^[5]

Після смерті отця Еммануїла 1907 року дослідженнями мальтійських мегалітів керував мальтійський археолог Темі Замміт. Він припустив, що тут колись знаходився оракул, що вабив до Мальти паломників з усього Середземномор'я.^[6]

Марія Гімбутас пізніше зв'язала Хал-Сафліені зі своїм вченням про матріархальну Стару Європу. На підтвердження того, що в Хал-Сафліені процвітав культ жіночої родючості, вона вказує на форму храмових залів, які мають вигляд материнського лона, а всередині гіпогея була виявлена ​​ неолітична статуетка сплячої товстої жінки, яка продовжує традицію палеолітичних венер.^[7]

Пізніші археологічні розкопки показують, що початково на поверхні була святиня, яка знаменувала вхід до Гіпогею, а її подальше руйнування, ймовірно, захищало нижню структуру від відкриття протягом тисяч років.^[8]Від будь-якого потенційного огорожі, яке б позначало вхід до Гіпогею, не залишилося нічого. Підземна споруда, можливо, виникла з природної печери, яку з часом розширили шляхом врізання безпосередньо в скелю грубими знаряддями праці, включаючи роги^[en], кремінь, флінт і обсидіан.^[8]Похоронні камери на верхньому рівні Гіпогею датуються ранніми фазами мальтійського храмового періоду, а нижні камери датуються пізнішим часом.^[9]Це місце, можливо, вперше було використано ще в 4000 році до Р.Х. і, ймовірно, використовувалося приблизно до 2500 року до Р.Х., на основі аналізу зразків кераміки та дослідження людських останків.^[9]

Храмова структура використовує промені світла від поверхні, що проникає у нижні камери, зі складними візерунками, намальованими на стелі червоною охрою, що мають вигляд плям, спіралей та стільників^[9].Один з головних залів, що має назву називається «Святая Святих», орієнтований так, що світло зимового сонцестояння освітлювало його фасад із отвору вгорі.^[10]

Резонансна ніша, вирізана у середній камері, що має назву Кімната Оракула, була, можливо, розроблена для транслювання співу або гри на барабанах по всьому Гіпогею.^[11][12]

У храмі було знайдено велику кількість предметів, у тому числі вишукано оздоблені глиняні посудини, кам’яні та глиняні намистини, ґудзики від мушель, амулети, наконечники сокири та різьблені фігурки із зображенням людей і тварин.^[9][8]Найвизначнішим відкриттям була глиняна фігура Богиня-мати. Фігури варіюються від абстрактних до реалістичних за стилем, з основними темами, які, як вважають, пов’язані з вшануванням мертвих і духовним перетворенням.^[3]Також представлені складні художні прийоми, як у випадку однієї великої гончарної миски, в якій використовуються як натуралістичні, так і стилізовані теми, причому на одній стороні реалістично зображені велика рогата худоба, свині та кози, а на іншій стороні зображені тварини, приховані у складних геометричних візерунках.^[3]

Останки близько 7000 осіб були знайдені у Гіпогеї, і хоча багато кісток було втрачено на початку розкопок, більшість черепів було збережено у Національному музеї.^[13]Невеликий відсоток черепів має ненормальне подовження черепа, подібне до черепів жерців зі Стародавнього Єгипту, що стимулює спекуляції про людей, які окупували Гіпогей, та їхні обряди та вірування.^[13][14]

Подальші розкопки проводилися між 1990 і 1993 роками Ентоні Пейсом, Натаніелем Кутаджаром і Рубеном Грімою. З 1991 по 2000 рік Гіпогей був закритий для відвідувачів на реставраційні роботи; і з моменту його повторного відкриття Heritage Malta (урядовий орган, який опікується історичними пам'ятками) дозволяє в'їзд лише 80 осіб на день, при цьому мікроклімат об'єкта суворо регулюється.^[15][16] Наукові дослідження Гіпогею тривають, і в 2014 році міжнародна група вчених відвідала для вивчення акустики.^[17]

Гіпогей збудований повністю під землею і складається з трьох рівнів, висічених у м’якому вапняку глобігерини, з його залами та камерами, з’єднаними між собою лабіринтом сходів, перемичок і дверних отворів.^[8]Вважається, що верхній рівень був зайнятий спочатку, а середній і нижній — розширені та розкопані пізніше. Деякі з середніх залів, схоже, мають схожі стилістичні характеристики з одночасними мегалітичними храмами, знайденими по всій Мальті.^[8]

Перший рівень знаходиться всього за 10 м нижче поверхні, і він дуже схожий на гробниці, знайдені в Xemxija, поблизу затоки Святого Павла. Деякі приміщення є природними печерами, які пізніше були штучно розширені. Цей рівень складається з багатьох камер, деякі з яких використовувалися для поховання.^[8]

Другий рівень є пізнішим розширенням, при цьому скеля піднята на поверхню за допомогою циклопічного такелажу.^[8]На цьому рівні є кілька кімнат:

• Головна камера: ця камера приблизно кругла і висічена зі скелі. Зображено кілька трилітонних входів, деякі сліпі, а інші ведуть до іншої кімнати. Більша частина поверхні стіни отримала червоний відтінок охри. Саме у цій кімнати була знайдена Спляча Діва.
• Кімната Оракула: це приблизно прямокутна кімната і одна з найменших бічних камер. Він має особливість виробляти потужний акустичний резонанс від будь-якої вокалізації, створеної всередині нього. Ця кімната має вишукано розписану стелю, що складається із спіралей червоної охри з круглими плямами та спіралями.
• Декорована кімната: біля кімнати Оракула знаходиться ще один просторий зал, круглий, з похилими всередину гладкими стінами, багато прикрашений геометричним візерунком зі спіралей. На правій бічній стіні входу — петросоматогліф^[en] людської руки, висічений у скелі (Агій).
• Святая Святих: можливо, це центральна структура Гіпогею, ця кімната, орієнтована на час зимового сонцестояння, яке освітлювало б його фасад через отвір на поверхні.^[10] Під час розкопок у цьому приміщенні не знайдено жодної кістки.

^[18] Фокусною точкою є триліт, або споруда, що складається з двох великих вертикальних каменів, яка, у свою чергу, обрамлена в більшому триліті та ще одному великому триліті.

Нижній ярус не містив ні кісток, ні підношень, лише воду.

Незважаючи на подібність у будові з розташованими на поверхні мегалітичними храмами Мальти, припускають, що гіпогей протягом багатьох століть функціонував як общинний могильник. Давні мешканці Мальти вирубували в породі все нові коридори та гроти, в яких ховали своїх покійників. Таким чином загальна площа підземного комплексу склала 480 квадратних метрів, у давні часи тут могло бути поховано 6-7 тисяч осіб^[4].

Серед цікавих приміщень слід відзначити так звану «Кімнату оракула» (звуки, вимовлені низьким чоловічим голосом, резонують у всьому приміщенні гіпогея, а всі інші залишаються нечутними в сусідніх кімнатах), а також найнижчу кімнату, до якої ведуть східці, що обриваються на висоті кількох метрів над рівнем підлоги.

У 1992–1996 роках у гіпогеї проводилися реставраційні роботи і він був закритий для відвідування. Наразі в нього допускається не більше 80 туристів на добу, що вимагає завчасного замовлення екскурсії.

Після реконструкції гіпогей був обладнаний сучасним фоє з відеозалом та кафе, металевими сходами, перегородками та системою освітлення. Вхід у більш ніж половину приміщень для туристів зараз закритий. Фотографувати в гіпогею з неясних причин суворо заборонено навіть без спалаху.

• 
  Сучасний вхід до Гіпогей
• 
  Модель гіпогею з основними приміщеннями
• 
  Неолітична скульптурка сплячої жінки

• Джгантія — вважаються найдавнішими кам'яними будівлями на Землі
• Мегалітичні храми Мальти
• Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Мальті
• Кам'яне коло у Шаарі^[en]

• Michael Ridley (1976) The Megalithic Art of the Maltese Islands, Dolphin Press, Poole
• Brigitte Sedlaczek (2000) Archéologie des îles maltaises, MP Graphic Formula, Rome, Progress Press Co. Ltd, Valetta
• John Samut Tagliaferro (2000) Malte, Archéologie et Histoire, Casa Editrice Perseus, coll. Plurigraf, Sesto Fiorentino, Miller Distributors Ltd, Luqa (Malte)
• Pace, Anthony. The Hal Saflieni Hypogeum. Paola. — Malta, : Heritage Books, 2004.
• Нізовський А. Ю. Найвидатніші чудеса світу. Енциклопедичний довідник. — М. : Віче, 2007. — С. 5-8. — ISBN 5-9533-0667-9. (рос.)

• План гіпогея [Архівовано 5 березня 2005 у Wayback Machine.] (англ.)
• Фото та інформація
• Офіційна інформація на сайті Heritage Malta (англ.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хал-Сафліені