Федір Любартович
Фе́дір Лю́бартович, або Федюшко Лю́бартович (бл.1351 — серпень 1431) — князь волинський (1383—1387), володимирський (1387—1393), сіверський (1393—1405), жидачівський(?) (бл. 1405—1431), луцький (1431). Син Дмитра-Любарта. Кузин[1] короля Владислава II Ягайла. Русинізований Гедимінович.
| Федір Любартович | ||
| ||
|---|---|---|
| 1384 — 1387 (1393) | ||
| Попередник: | Любарт-Дмитро | |
| Наступник: | Вітовт | |
| ||
| 1393 — до 1397 | ||
| Попередник: | Корибут Ольгердович | |
| ||
| 1431 — 1431 | ||
| Попередник: | Станко Юрша (намісник Вітовта) | |
| Наступник: | Свидригайло | |
| Народження: | бл.1351 | |
| Смерть: | 1 червня 1431 Володимир-Волинський | |
| Рід: | Гедиміновичі | |
| Батько: | Любарт-Дмитро | |
| Мати: | Ольга-Агафія Костянтинівна | |
| Діти: | Дмитро-Іоаким Санґушко | |
Життєпис
Син князя Дмитра-Любарта Гедиміновича та його дружини — ростовської княжни Ольги-Агафії Костянтинівни[2].
Після смерті батька (бл.1384) успадкував Луцьку й Володимирську землі. У 1386 році Владислав II Ягайло відібрав у Федора Любартовича частину князівства з Луцьком й обмежив його владні прерогативи, вивівши з-під юрисдикції Федора Любартовича князя Федора Острозького.
Як князь володимирський Федір Любартович з братами Лазарем, Семеном та матір'ю Ольгою для цілковитого забезпечення цього надання мали підтвердити привілей від 4 листопада 1386 року короля Ягайла (підтвердили цього дня Ягайло та Вітовт) для князя Федора Даниловича, за яким він отримував дідичним правом Острог та інші володіння[3].
В 1386 році перебував у Кракові, пішов «у заручники» як гарант зобовязань Ягайла Польщі; був звільнений 22 травня 1386 року в Сандомирі, повернувся на Волинь. 1387 року втратив Луцьке князівство, залишився князем тільки у Володимирі. 1393 року Федір Любартович був остаточно позбавлений Ягайлом спадкових володінь — Володимира, отримавши натомість Сіверську землю, де, видається, поставив брата Івана. Очевидно, так і не скористався з цього надання. Деякий час перебував разом зі Свидригайлом в Угорщині у 1397—1398 роках. Після повернення завдяки симпатії до нього короля (звав його «Федюшко»), бл. 1400 року отримав у державлення Жидачів з околицями (землі Стрийську та Жидачівську[4]), який раніше належав князю Федору Ольгердовичу. Брав участь у Грюнвальдській битві, перебував біля короля. Королівський документ 1423 року називає його князем володимирським і стрийським. У липні 1431 року під час війни зі Свидригайлом король повернув Володимир на Волині.
Король Ягайло називав його братом (лат. frater carissimus).
Заснував василіянський монастир в Уневі.[6]
Примітки
Джерела
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV.
- Келембет С. Князь Федір (Федюшко) Любартович: володіння в коронній Русі та їх державно-правовий статус // Український історичний журнал. — 2020. — № 4 (553, липень—серпень). — C. 4—20.
- Папа І. «ЖИДАЧІВСЬКІ ГРАМОТИ» князя Федора Любартовича: проблема автентичності // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. В. Александрович]. — Львів : Інститут Українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 291—314.
- Русина О. Федір Любартович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 274. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1865. — 480 s., dod. — S. 30-32. (пол.)
- Kuczyński S. Fedor Lubartowicz (†przed 1410) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, 1947—1948. — T. VI/4, VI/5, zeszyty 29, 30. — S. 384—385. (пол.)
Посилання
| Попередник Любарт-Дмитро |  | Князь володимирський 1384-1390 1431 | | Наступник Свидригайло Ольгердович |
| Попередник Корибут Ольгердович |  | Князь сіверський 1393-1405 | | Наступник Сигізмунд Корибутович |