Україна-Русь
Украї́на-Русь або Русь-Украї́на — термін для окреслення українських (руських, русинських) земель, адже українці до XX століття називали себе русинами, руськими людьми[джерело?]. Термін підкреслює історичну, культурну, звичаєву, мовну і світоглядну спадкоємність сучасної України від княжої та королівської доби Русі. Новоутворення прижилося не відразу й набуло розголосу завдяки працям Івана Франка та, особливо, Михайла Грушевського в його фундаментальній праці з української історії — «Історія України-Руси».
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Історія
Першим, хто вжив цей термін, був поляк-українофіл Павлин Свенціцький, у своєму польськомовному львівському журналі «Село» (Sioło) у 1866 році в контексті поширення псевдонаукових ідеологем поляка Франциска Духінського, який стверджував, що російська держава не має відношення до культури та спадщини Русі.[1]
Як свідчив Олександр Барвінський, вибір такої словесної конструкції Грушевському порекомендував його вчитель Володимир Антонович з кон'юнктурних міркувань поточного політичного моменту, у зв'язку з тим, що серед галицьких русин, яким адресувалися його роботи[2], вживалися терміни «Русь» і «руський», а поняття «Україна» мало менше поширення. Для утвердження ідеї злиття Східної Галичини з Наддніпрянщиною в єдину «соборну Україну» дві назви були об'єднані в одну — «Україна-Русь» та активно популяризувалися О. Г. Барвінським та М. С. Грушевським.[3][4]
Сучасність
Після відновлення незалежності України термін «Україна-Русь» здобув загальне визнання як у науковому середовищі, так і у масовій культурі[джерело?]. Варто зазначити, що церковний титул Патріархів Київських Володимира та Філарета навіть містив словосполучення «Русь-Україна». Та визначальних кроків зроблено не було, що, зокрема, дало змогу московській імперії з маніпулятивною назвою «Россия» підігрівати псевдорусинський москвофільський рух на Закарпатті в уже незалежній Україні[виправити стиль]. Його основою стала штучна розбіжність між дуже давнім етнонімом «русин», що найдовше протримався саме на Закарпатті[джерело?], та новішим етнонімом «українець», що вже міцно прижився й замінив історичний етнонім українців «русин» на всіх інших теренах держави.
Разом із терміном «Київська Русь-Україна» його просував президент Віктор Ющенко, за ініціативою якого було започатковано свято День хрещення Київської Русі — України. Академік Петро Толочко назвав оформлення цього свята в Україні спробою «вкинути у минуле сучасну національно-державну номенклатуру».[5]
У сучасній українській соціогуманітаристиці та західній україністиці термін «Україна-Русь» зазвичай уживається в ретроспективному розумінні, як архаїчний.[6]
Див. також
Примітки
Джерела
- Михайло Грушевський. Історія України-Руси [Архівовано 14 травня 2008 у Wayback Machine.]
- Євген Наконечний — Украдене ім'я; чому русини стали українцями? XX. СОБОРНІСТЬ [Архівовано 24 червня 2009 у Wayback Machine.]