Три літа (вірш)

Чистовий автограф вірша увійшов до рукописної збірки Тараса Шевченка «Три літа» і є єдиним текстом твору^[2]. Датується за автографом: 22 грудня 1845 року, В'юнище^[1].

Вперше надруковано П. Щоголєв за копією з автографа збірки «Три літа» у журналі «Нова громада» 1906 року^[3]з неточністю у рядку 77: «Не вернуться… І я серцем». Передруковано в журналах: «Літературно-науковий вісник» (1906)^[4], «Світ» (1906)^[5].

За копією з рукописної збірки «Три літа» твір опублікував В. Доманицький у «Критичному розсліді над текстом „Кобзаря“» у журналі «Киевская старина» (1906)^[6].

Уперше введено до збірки творів у виданні: «„Кобзарь“ / За ред. В. Доманицького» 1907 року^[7].

У вірші поет підбиває підсумки свого духовного життя за три роки, коли він був занурений у те середовище, де сподівався знайти «живі сили» сучасної йому України, проте зіткнувся з дійсністю кріпацтва: лицемірством поміщиків, які чванилися своїм «лібералізмом» та «вільнодумством», самодурством і фарисейством поміщиків-філантропів, злиднями закріпаченого села і покірливістю селянства. Під впливом тих гнітючих вражень Шевченко вперше говорить про свій шлях пізнання, пройдений за «тяжкії три літа», про глибину розчарування та зміну свого внутрішнього світу: «І я прозрівати // Став потроху… Доглядаюсь, — // Бодай не казати. // Кругом мене, де не гляну, // Не люди, а змії…»^[8].

Страшні були його «прозріння». Побачив ясно, що Україну катують її власні сини, що нема кому помагати, одностайне стати, що ціла верхівка нації зрадила матір-батьківщину; переконався, що мало не всі українські пани — «недолюди, діти юродиві», «розбійники-людоїди, голодні ворони — Павло Зайцев[8]

Поет уже не вірить, що до нього вернеться «веселеє слово», тепер він «серце ядом гоїть» і «не плаче, не співає, а „виє совою“». Вірш завершує сатирична алегорія — образ Нового року у вигляді жебрака з латаною торбиною за плечима. У торбі — царський подарунок: «Благоденствіє, указом // Новеньким повите». Поет глузує тут з безплідної миколаївської законотворчості й офіційної брехні про «благоденствіє» народу. Ці рядки надали творові виразно політичного спрямування^[8].

• Бородін В. С. Три літа. // Шевченківський словник. Том другий. — К., 1977. — На сторінці «Ізборник» [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Дзюба І. М. Три літа. // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008. — с. 264–289.
• Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка. — Нью-Йорк — Париж — Мюнхен, 1955. — с. 179–181.
• Івакін Ю. О., Смілянська В. Л. Тарас Шевченко. // Історія української літератури ХІХ століття. Книга друга. — К.: Либідь, 1996. — с. 122.
• Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Т. Шевченка. Поезії 1847–1861 рр. — К., 1964.

• «Три літа» // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 292-299.