Таганрозька правда (газета)

В даний час є найбільш впливовим друкованим ЗМІ Таганрога, видавець — "Редакція газети «Таганрозька правда».

Тематика газети — висвітлення подій в місті Таганрозі, аналітика та коментарі, освітлення подій культурного і спортивного життя.

Газета випускається в друкованому вигляді. Тираж: 1990 рік — 65 тис. екз.; 2011 рік — 4500 екз.Обсяг газети «Таганрозька правда» від 4-х до 20 смуг; періодичність виходу — чотири рази на тиждень.Формат — А2 (вівторок, четвер, субота) і А3 (п'ятниця).

Засновники газети «Таганрозька правда» — адміністрація міста Таганрога, Міська Дума, Департамент у справах друку, ТРВ і СМК адміністрації Ростовської області, журналісти.

Головний редактор газети «Таганрозька правда» — В. Р. Байчук (з січня 2014 року)^[1].

За даними компанії «Медіалогія», що підготувала рейтинг медіа-ресурсів Ростовської області за I квартал 2012 року, «Таганрозька правда» посіла по Ростовській області 19 місце^[2]. Рейтинг складений фахівцями компанії «Медіалогія» на основі досліджень індексу цитованості видань регіону, медіа показника, який враховує кількість посилань на джерело інформації в інших ЗМІ і впливовість джерела, опублікував посилання.

• з 1871 по 1881 — «Азовський вісник»
• з 1881 по 1882 — «Азовські чутки»
• з 1882 по 1918 — «Таганрозький вісник»
• з 1918 по 1918 — «Вісник Української народної республіки»^[3][4][5]
• з 1918 по 1920 — «Таганрозький пролетарій»
• з 1920 по 1929 — «Червоний прапор»
• з 1929 по 1930 — «Донська правда»^[6]
• з 1930 по 1941 — «Таганрозька правда»
• з 1941 по 1943 — «Нове слово» (1941—1943, під контролем окупаційних властей)
• з 1943  — «Таганрозька правда»

Свою історію «Таганрозька правда» веде від приватної політичної та літературної газети «Азовський вісник»^[7], перший номер якої вийшов в січні 1871 року. Після закриття «Азовського вісника» внаслідок проблем з цензурою в Таганрозі з'явилася газета «Азовські чутки» (1881)^[8], яка у 1882 році змінила видавця і назву на «Таганрозький вісник»^[9]. Аж до Жовтневої революції «Таганрозький вісник» вважався найбільш впливовою газетою в Таганрозі^[10]. У січні 1918 року, коли в Таганрозі була встановлена радянська влада, старий «Таганрозький вісник» перетворився в молодого «Таганрозького пролетаря»^[11]. В останній декаді березня 1918 року до Таганрога переїхали урядові структури радянської Української Народної Республіки. В той час газета мала назву «Вісник Української Народної Республіки»^[12]. З відходом з Таганрога уряду України того ж року газета змінила назву на «Вісник Таганрозької Ради робочих депутатів»^[13], від якого через «Червоний прапор» (1920), «Донську правду» (1929), «Нове слово» (1941—1943, під контролем окупаційної влади) і веде своє літочислення нинішня «Таганрозька правда».

Перший номер газети під назвою «Таганрозька правда» вийшов 17 серпня 1930 року.

У жовтні 1931 року газету очолив журналіст Олександр Моррісон, якого партія направила в Таганрог «піднімати» «Таганрозьку правду»^[14][15].

У 2005 році на газету була подана скарга, підписана Благочинним Церков Таганрозького округу Олександром Клюнковым, за публікацію анекдоту про Буратіно: «Сидить Буратіно і думає: начебто і зачаття у мене непорочне, і батько тесля…»^[16].

У 2008 році за вказівкою мера Таганрога Миколи Федянина був вилучений весь тираж газети «Таганрозька правда», понад 7 тис. екз., через публікації статті «Ростов нам друг, але Таганрог дорожче»^[17]. У публікації, яка не дійшла до читачів, йшлося про те, що Таганрог має нітрохи не менше право на присвоєння звання Міста військової слави, ніж Ростов-на-Дону.

У травні 2012 року, після перемоги на виборах у мери Таганрога Володимира Прасолова, головним редактором «Таганрозької правди» була призначена І. Н. Первутинська, що викликало подив у журналістської громадськості міста, оскільки Первутинская не мала на момент призначення ані журналістської освіти, ані професійного досвіду^[18].

У червні 2012 року, після багаторічної перерви, було відновлено життєдіяльність офіційного сайту «Таганрозької правди»^[19].

У 2013 році «Таганрозька правда» своїми публікаціями^[20] підтримала ініціативу міської влади про демонтаж і перенесення пам'ятника таганрозьким підпільникам «Клятва юності», ініціатива викликала бурхливе обурення городян і обговорювалася як у федеральних ЗМІ^[21][22][23], так і в Державній Думі^[24][25].

З липня 2014 року газета переходить на новий графік, два рази в тиждень, по середах і п'ятницях^[26]. Дане рішення обумовлене економічним становищем видання.

У січні 2016 року аудиторська перевірка фінансової діяльності газети встановила, що надходження від основного виду діяльності в 2014 році знизилися на 1,686 мільйона рублів порівняно з 2013 роком^[27]. На 735 тисяч рублів зменшилася рекламна виручка, на 594 тисяч рублів знизилася підписка. Розмір субсидії газеті з місцевого бюджету і обсяг муніципального замовлення за цей же період збільшився і в даний час складає 2 мільйони рублів у рік.

• Бондаренко Іван Іванович (1910—1999) — російський письменник, чехознавець, педагог.
• Моррісон Олександр Платонович (1902—1937) — головний редактор, журналіст, громадський діяч.
• Назаренко Анатолій Георгійович (1929—1943) — член таганрозької підпільної антифашистської організації.
• Протопопов Владислав Васильович (1961—2015) — російський художник, педагог.
• Сухорученко Геннадій Анатолійович (1934—2000) — російський радянський поет.

• Офіційний сайт газети «Таганрозька правда»