Стрибог
Стрибо́г, Стрибо, Стриба (дав.-рус— Стрибогъ) — бог вітру (вихору, бурі) у давніх слов'ян. Гіпотетично — бог війни чи поширювач багатства. Князь Володимир поставив його ідола в Києві у 980 році в рамках своєї релігійної реформи.
| Стрибог | |
|---|---|
 | |
| Божество в | слов'янська міфологія |
| Брати/сестри | Дажбог[1] |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Етимологія
Польський філолог Александер Брюкнер порівнював слово «Стрибог» з українським «стрибати», трактуючи його ім'я як «бог, що стрибає» з поясненням, що йдеться не про аналогію до шаманських танцювальних ритуалів, а про ймовірний стосунок цього божества до весни та зростання[2].
Російський лінгвіст Олег Трубачов убачав у першій частині теоніма «Стрибог» праслав'янське *sterti — «поширювати, простягати» і вважав, що під Стрибогом розумілася якась одухотворена сила природи — напевне вітер[3]. Тамаз Гамкрелідзе і В'ячеслав Іванов припускали, що етимологічно ім'я «Стрибог» перегукується з індоєвропейським словом *dievas-pater — «Небо-Батько», образ якого відносили до індоєвропейського пантеону. Згодом частини слова, за їхньою версією, помінялися місцями, а під час тісних контактів слов'ян з іраномовними племенами, а саме скіфами, частина dievas замінилася на іранське baga (звідси праслав'янське bog). Індоєвропейське pater своєю чергою отримало у слов'ян значення «дядько, брат батька»[4]. Марк Вей стверджував, що «Стрибог» походить від гіпотетичної постаті, чиє ім'я вимовлялося *ptri-bhagos. Потім *ptri перейшло у *str. — звідси іменування батькового брата («стрий»), утворене з праслов'янського *pstryj, якому передувала форма *patruyos, відома також у латинській мові як patruus із тим самим значенням[5].
За версією американського філолога Романа Якобсона, корінь *stri- може походити з індоєвропейського *ster~, наявного також у латинському дієслові sterno, -ere («простиратися», «простеляти», «роздаватися вшир», «розширюватися», «засівати»)[6].
Функції
Здебільшого дослідники стародавніх вірувань приписують Стрибогу повелівання вітрами. Припущення про інші функції Стрибога ґрунтуються на гіпотетичних етимологіях його імені. З-поміж них: бог війни — носій зла, поширювач багатства, колишнє верховне божество[7].
Писемні згадки
Про Стрибога знаємо передусім із Володимирового «канону» — літописного запису, складеного наприкінці XI ст., де цей персонаж опинився між Дажбогом і Симарглом у переліку богів. Звідти він потрапив до гомілетичної літератури, у якій повторюється список богів (іноді неповний), наведений у «Повісті минулих літ»[6].
«Слово о полку Ігоревім» називає вітри «Стрибожими внуками» (рядок 48), що «віють з моря стрілами». В інших місцях русичі називаються «Стрибожими внуками»[6].
Культ Стрибога
На теренах України, Росії і Польщі відомі слов'янські топоніми, утворені від теоніма «Стрибог»[7]. Про можливість поширення культу Стрибога за межі Русі свідчать топоніми Стшибога (Strzyboga) у Скєрневіце (Польща), в XIII ст. під Тчевом (Польща) протікала річка Стрібок (Striboc), Стрибоже озеро та Стрибож[6].
Трактування образу
Польський історик Александр Ґейштор вказував, що у європейських народів боги та уособлення вітру бувають одноокі: скандинавський Одін, сербсткий хоравац, болгарський тъмичарин, з якими можна порівнювати Стрибога. Імовірно, що Стрибог належить до найдавніших богів Русі, хоча його функції були допоміжними щодо інших богів. Його культ, маючи місцеве походження, виходив за межі Русі[6].
Дмитро Вортман, науковий редактор «Енциклопедії історії України», зауважував, що уявлення про Стрибога як бога вітрів склалося лише в XIX—XX століттях на підставі фрази у «Слові о полку Ігоревім»[7].
Російські філологи В'ячеслав Іванов і Володимир Топоров зазначали, що Стрибог у писемних згадках часто згадується поряд із Дажбогом, з чого можна припускати про їхні близькі або протиставлені функції, а саме давання, розповсюдження блага[8].
Див. також
Примітки
Посилання
- Стрибог // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1851. — 1000 екз.
- Гнатюк В. Стрибог // В. М. Гнатюк / Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 71—72.
- Стрибог // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Довіра, 2006. — C. 583. — 703 с. — ISBN 966-507-195-5.
 | Це незавершена стаття з міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |