Скадоксус багатоквітковий

Вічнозелена трав'яниста рослина заввишки 40-120 см, геофіт. Підземні органи представлені кулястою, дещо притиснутою цибулиною, від якої відходить кореневище з численними корінцями. Листки (4-6 штук) завдовжки до 70 см, короткочерешкові, еліптично-ланцетні, цілокраї, з добре помітною центральною жилкою, інколи з дещо нерівною поверхнею та хвилястим краєм. Їх піхви, згорнуті у трубочку, формують несправжнє стебло заввишки 5-60 см, завширшки до 2,5 см.

Несправжній квітконос товстий, голий, зелений (інколи, як і стебло, з пурпуровими цятками), заввишки 12-75 см. Він також сформований піхвами листків і з'являється одночасно з ними або раніше. Суцвіття — великий кулястий зонтик, що складається з 10-200 квіток. Доволі великі зелені приквітки (4-7 штук) всихають на початку цвітіння. Квітконіжки прямі, 15-45 мм завдовжки. Квітки двостатеві, актиноморфні, без запаху. Листочки оцвітини біля основи зростаються у циліндричну трубку, завдовжки 4-26 мм, відгин оцвітини має довжину від 12 до 32 мм. Пелюстки, тичинки та маточка спочатку вогняно-червоні, наприкінці цвітіння набувають коралово-рожевого відтінку. Плід — куляста червона ягода завширшки 0,5-1 см.

Усі частини скадоксусів містять лікорин та інші алкалоїди, через що рослини є смертельно отруйними для людини, кіз та овець.

Число хромосом 2n = 18.^[2]

В межах виду описано три підвиди, які різняться морфологічними деталями та зонами розповсюдження.

Вид має широку еколого-ценотичну амплітуду. Скадоксус багатоквітковий можна побачити в низинах та на схилах гір, у вторинних лісах, на луках, галявинах та у лісових саванах, але на відкритих місцинах ця рослина також тяжіє до більш-менш зволожених ділянок і трапляється найчастіше по берегах струмків. Рослина теплолюбна, витримує пониження температури до 5-10 °C, віддає перевагу поживним, добре дренованим ґрунтам, напівзатіненим місцям.

Виду притаманна циклічність розвитку: перед цвітінням листя і корінці всихають і настає період спокою, під час якого рослина потребує температури 10-14 °C. Квітне в червні-вересні (у культурі іноді з квітня) протягом 1-2 місяців. Цвітіння окремої особини зазвичай триває 2 тижні. Розмножується насінням та дочірніми цибулинками. Молоді рослини зацвітають у віці 3 років.

Загалом ареал скадоксуса багатоквіткового охоплює терени Центральної та Південної Африки з ірадіацією на Аравійський півострів та Сейшельські острови. Номінальний підвид має найширше розповсюдження — лише він зростає за межами африканського континенту, до того ж його ареал включає і ті зони, де трапляються інші підвиди. Натомість, скадоксус Катерини (Scadoxus multiflorus subsp. katherinae) віддає перевагу посушливим місцинам із кліматом середземноморського типу. Він зростає у відкритих ландшафтах Есватіні і ПАР (Капська провінція та провінція Квазулу-Наталь). Scadoxus multiflorus subsp. longitubus, навпаки, доволі вологолюбний і віддає перевагу тропічним лісам Гани, Гамбії, Сьєрра-Леоне, Ліберії й Кот-д'Івуару.

За межами природного ареалу скадоксус багатоквітковий інтродукований у Мексиці та на архіпелазі Чагос.

Номінальний підвид і скадоксус Катерини занесені до Червоного списку південноафриканських рослин.^[3] Через сильну токсичність тубільські племена використовують скадоксус багатоквітковий для виготовлення отруйних стріл та лову риби. Також цей вид використовують у народній африканській медицині, але в дещо менших масштабах ніж близький до нього Scadoxus puniceus.

Європейці знають цю рослину перш за все як декоративну. У Південно-Африканській Республіці її вирощують у садках просто неба, в помірному кліматі скадоксус багатоквітковий є об'єктом кімнатного квітникарства. В культурі зазнали поширення номінальний підвид і скадоксус Катерини, натомість, Scadoxus multiflorus ssp. longitubus, хоча і знаний у культурі з 1877 року,^[4] серед квітникарів маловідомий. Існує гібрид між номінальним підвидом та Scadoxus puniceus, сорти 'König Albert' та 'Andromeda'.

Рослини висаджують у суміш дернової і листяної землі, перегною, торфу та піску у співвідношенні 2:1:1:1:1. Під час вегетаційного періоду підтримують температуру 17-20 °C, поливають регулярно, уникаючи застою води, підгодовують двічі-тричі на місяць повним мінеральним добривом. Восени полив скорочують, а з жовтня по січень поливають вкрай рідко, в цей час температуру знижують до 8-10 °C. Період спокою закінчується у лютому-березні, ці місяці найбільш сприятливі для поділу і садіння цибулин. Зазвичай дорослі рослини пересаджують раз на 2-3 роки. Насіння висівають у пухку землю або пісок відразу після дозрівання. Посів здійснюють шляхом вдавлювання ягід у вологий, але не мокрий ґрунт, до проростання їх лише обережно зволожують.

Скадоксус багатоквітковий страждає як від глибокої тіні, так і від яскравого прямого освітлення (оптимальне — інтенсивне непряме). Також небезпеку становить надмірний полив. Ця рослина вражається антракнозом і стаганоспорозом.

Вид вперше описаний Томасом Мартіном в 1795 році під назвою Haemanthus multiflorus. Сучасну назву він отримав у 1838 році, коли Константін Самюель Рафінеск виділив його в новоутворений рід скадоксус. Втім більшість дослідників ігнорували такий поділ аж до 1976 року, коли його доречність було підтверджено Ібом Фріісом та Інгером Нордалом. Генетичні дослідження показали, що окрім відмінностей у будові вегетативних частин ці два роди різнить і кількість хромосом: у представників роду Haemanthus їх завжди 16, а в скадоксусів — 18.^[2] Для скадоксуса багатоквіткового відомі такі синоніми: