Синявінська операція (1942)
Синявінська операція (1942) (рос. Синявинская операция) або Третя Синявінська операція — наступальна операція радянських військ Волховського (командувач генерал армії Мерецков К. П.) і Ленінградського фронтів (генерал-лейтенант Говоров Л. О.) проти військ німецької 18-ї армії групи армій «Північ», що проводилася з метою прориву блокади Ленінграду літом-восени 1942 року. Попри провал замислу операції Червоної армії, командуванню радянських військ вдалося зірвати плани Вермахту щодо проведення операції «Нордліхт» — плану остаточного захоплення Ленінграду.
Синявінська операція (1942) Синявинская операция (1942) | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Блокада Ленінграда Німецько-радянська війна | |||||||
Танк Т-38, музей «Прорив блокади Ленінграда». Танк затонув у вересні 1942 року й був піднятий зі дна Неви у 2005 році[1] | |||||||
31°05′00″ сх. д. / 59.90750000002777398° пн. ш. 31.0836000000277792310° сх. д. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
![]() | ![]() | ||||||
Командувачі | |||||||
![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() | ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() | ||||||
Військові формування | |||||||
![]() * 2-га ударна армія * 8-ма армія * 14-та повітряна армія ![]() * Невська оперативна група * 55-та армія * 13-та повітряна армії | ![]() * 26-й армійський корпус * 30-й армійський корпус * частини 1-го повітряного флоту резерви 11-ї армії | ||||||
Військові сили | |||||||
![]() | ![]() | ||||||
Втрати | |||||||
![]() 113 674 чол., з них безповоротні — 40 085 загиблими, зниклими безвісти та військовополоненими[2] | ![]() ~ 26 000 чол.[3] |
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/00/Sinyavino_1942_1.jpg/280px-Sinyavino_1942_1.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/23/Sinyavino_1942_2.jpg/280px-Sinyavino_1942_2.jpg)
Наприкінці літа 1942 року німецьке командування підготувало цей план з метою наступу на місто і з'єднання з фінськими військами на півночі. Для реалізації завдань операції великі підкріплення були спрямовані німцями з-під Севастополя, що був захоплений Е.фон Манштейном у липні 1942 року.
19 серпня 1942 радянськими військами 55-ї армії Ленінградського фронту була здійснена перша спроба атакувати. Головна фаза операції розпочалася 27 серпня, коли після більш ніж двогодинної артилерійської підготовки перейшла в наступ 8-ма армія Волховського фронту, завдаючи головного удару на стику оборони 227-ї і 223-ї німецьких піхотних дивізій.
З 28 серпня німці розпочали власний наступ проти радянських військ. До місця прориву 8-ї армії німці перекинули посилення — частини 170-ї піхотної, 12-ї танкової, 5-ї гірсько-піхотної і 28-ї єгерської дивізій, а також 4 новітніх важких танки «Тигр» зі складу 1-ї роти 502-го важкого танкового батальйону, німецька авіація різко активізувала свої дії й до кінця операції захопила панування в повітрі. Радянський наступ застопорився.
21 вересня, після десяти днів невдалих спроб Червоної армії подолати німецький опір й прорвати їхню оборону, війська Манштейна потужним контрнаступальним ударом розгромили основне угруповання Волховського фронту й ліквідували прорив. Важкі бої тривали до 15 жовтня, коли радянські війська відступили, щоб уникнути німецького оточення. З 10 жовтня лінія фронту повернулася у вихідне положення перед битвою.
Зрештою, радянський наступ провалився, але завдяки його проведенню, був зірваний план опанування німцями Ленінграду.
Історія
Співвідношення сторін
СРСР
- Волховський фронт (командувач генерал армії Мерецков К. П.)
- 8-ма армія (командувач генерал-лейтенант Стариков П. Н.)
- 6-й гвардійський стрілецький корпус
- 4-й гвардійський стрілецький корпус
- 2-га ударна армія (командувач генерал-лейтенант Романовський В. З.)
- 14-та повітряна армія (командувач генерал-лейтенант авіації Журавльов І. П.).
- 8-ма армія (командувач генерал-лейтенант Стариков П. Н.)
- Ленінградський фронт (командувач генерал-лейтенант Говоров Л. О.)
- Невська оперативна група (командувач генерал-майор Нікітін І. Ф.)[4]
- 55-та армія (командир генерал-лейтенант Свиридов В. П.)
- 13-та повітряна армія (командувач генерал-лейтенант авіації Рибальченко С. Д.)
Німеччина
- 18-та армія[5] (командувач генерал від інфантерії Г.Ліндеман)
- 26-й армійський корпус (командир генерал артилерії А. Водріг)
- 1-й армійський корпус (командир генерал від інфантерії К.-Г. фон Бот)
- 28-й армійський корпус (командир генерал артилерії Г. Лох)
- частини 1-го повітряного флоту (командувач генерал-полковник А. Келлер)
- резерви 11-ї армії[6] (командувач генерал-фельдмаршал Е. фон Манштейн)
Див. також
Література
- Бешанов В. В. Ленинградская оборона. — М.: ООО «Издательство АСТ», Мн.: Харвест, 2005.
- Девід Гланц. Блокада Ленинграда 1941—1944 гг. — М.: «Центрполиграф», 2009.
- Мощанский И. Б. Прорыв блокады Ленинграда. Эпизоды великой осады. 19 августа 1942 — 30 января 1943 года. — М.: Вече, 2010. — 184 с. — ISBN 978-5-9533-5289-5.
- Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери./Под редакцией Н. Л. Волковского. — СПб.: ООО "Издательство «Полигон», 2004.
- Синявинская операция 1942 // Великая Отечественная война 1941—1945. Энциклопедия / под ред. М. М. Козлова. — М.: Советская энциклопедия, 1985. — С. 652. — 500 000 экз.
- Манштейн Э. Утерянные победы / Сост. С. Переслегин, Р. Исмаилов. — М.: АСТ, 1999. — 896 с.
Джерела
- Синявинская наступательная операция, 19 августа - 10 октября 1942 г. на militarymaps.narod.ru. (рос.)
- СИНЯВИНСКАЯ ОПЕРАЦИЯ 1942. на encyclopedia.mil.ru.[недоступне посилання з листопадаа 2019] (рос.)
- Синявинская наступательная операция 27 августа — 6 октября 1942 г. на 1914-45.ru.[недоступне посилання з листопадаа 2019] (рос.)
- Синявинская операция 1942 года. на samsv.narod.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 травня 2015. (рос.)