Сервус

Вітання «сервус» походять від лат. servus — слуга, раб, кріпак — і є еліпсисом латинського виразу «servus humillimus, domine spectabilis», який означає «[Ваш] покірний слуга, [мій] шляхетний володарю». У сучасній інтерпретації цей еліпсис ближчий за змістом до виразу «до Ваших послуг».^[1]

Використання цього привітання приблизно збігається з межами колишньої Австро-Угорської імперії. Особливо популярне в Австрії, Угорщині, Словаччині, Румунії (здебільшого в Трансильванії), а також у південних районах Німеччини (Баварія, Баден-Вюртемберг, Пфальц, середній та південний Гессен), північній Хорватії, східній Словенії (переважно словенської Штирії) та західній Україні (Галичині). Може рідко застосовуватися в Чехії та Польщі (де це вважається архаїзмом, і не вживається у звичайній мові). Це слово може використовуватися як привітання, привітання на прощання або як те і інше залежно від регіону та контексту^[1].У західній Україні було викорінене із вжитку радянською владою. Ще вживається, але рідко,^{[джерело?]} у середовищі інтелігенції старшого покоління галичан.

• Слуга слуг Божих (лат. Servus servorum Dei). Так підписувався замість належних йому титулів 64-й Папа Римський Григорій I^[2]. Цей титул і підпис Папи Римські уживають дотепер.
• Слуга Божий (лат. Servus Dei) — термін, який застосовують у католицькій релігії для позначення померлої особи, відносно якої розпочато процес беатифікації. Хоча фактично насправді він може використовуватися в стосунку до будь-якого християнина.
• Сервілізм (від лат. servilis  — рабський) — рабська, підлабузницька поведінка, принижування себе перед вищим чи сильнішим^[3].
• Сервіс (від лат. servis  — служити) : 1) обслуговування; 2) подача м'яча в тенісі.
• Сервіту́т (від лат. servitus  — підпорядкованість, повинність) : 1) обмеження права користування чужою власністю, головно землею; 2) обмеження суверенітету однієї держави щодо її території на користь іншої^[4].
• Бути на сервус — бути як рівний, за панібрата^[5].