Сербський гусарський полк

Існуючі, в Російській армії під час Північної війни і Прутського походу солдатські (наймані) волоські, сербські і польські гусарські полки були розпущені в 1721 році після укладення Ништадтского мирного договору. Але в жовтні 1723 року імператор Петро I указом повелів сербському майору Івану Альбанезову (Албанезу) сформувати «Сербський гусарський полк» в складі 316 чоловік (з них 285 рядових гусарів). Набрати полк по штату не вдалося, і в 1726 році особовий склад розподілили по слобідським козацьким полкам, але вже в наступному році їх знову зібрали, виділивши для поселення землі на Півдні Україні і звелів збільшити штат до 1 000 чоловік, взявши відсутні шість сотень із слобідських полків. 3 вересня 1728 року штат був скорочений до 600 чоловік. 1729 року полк був поселений на території між шанцями (фортецями) Тор та Української лінії.

До 1733 році в полку налічувалося 197 чоловік особового складу (130 рядових), в зв'язку з чим командиром полку Іваном Стояновим були прийняті активні заходи з вербування сербів — зокрема, в Австрії, в зв'язку з гонінням православних.

У 1736 році, в зв'язку з початком російсько-турецької війни, штат полку був доведений до 1160 осіб в 10 ротах. У 1737 році було дозволено, крім українських козаків, приймати в полк угорців, волохів, трансильванців, молдаван та інших охочих людей. До 1740 полк нараховував 1045 осіб. Сербський гусарський полк брав участь в штурмі Очаківа, битвах при річці Прут і Хотині.

14 жовтня 1741 року указом імператриці Анни Леопольдівни склад чотирьох існуючих гусарських полків (Сербського, Угорського, Молдавського і Грузинського) був приведений до однаковості: 963^[1] людини в 10 ротах. Полкам присвоєні кольори мундирів.

12 січня 1770 року полк під командуванням Древіца Івана Григоровича взяв участь в бою при Добре, проти прихильників Барської конфедерації.

У 1783 році полк поступив на сформування Ольвіопольського гусарського полку.

• пр.1733 р. — Стоянов Іван
• пр.1770 р. — Дренвіц Іван Григорович
• 1753—1764 Йован Шевич

Ківер чорний, смушевій. Ментик, доломан, комір, обшлаги, чакчири, лопать ківера, чепрак, ташка сині, обшивка чепрака чорна. Металеві елементи однострою жовті. У офіцерів облямівка ментика сіра, шнури, галуни, обшивка ташки — жовті. У нижніх чинів облямівка ментика, шнури, галун, обшивка ташки — чорні, гомби пасу червоні.

Ментик і чепрак блакитні. Доломан, чакчири, опанча, гомби пасу сині. Пас червоний.

• Йован Шевич

• 
  Гусар Сербського гусарського полку,
  з 1741 до 1761 року.
• 
  Вахмістр Сербського гусарського полку,
  з 1741 до 1761 року.
• 
  Офіцер Сербського гусарського полку,
  з 1741 до 1761 року.
• 
  Гусар Сербського гусарського полку,
  з 1763 до 1776 року.
• 
  Унтер-офіцер і обер-офіцер Сербського гусарського полку,
  з 1763 до 1776 року.
• 
  Унтер-офіцер Сербського гусарського полку,
  з 1776 до 1783 року.
• 
  Гусар Сербського гусарського полку,
  з 1741 до 1761 року.

• Л. В. Беловинский. В российской гусарской службе.
• Егоров В. И. Цвета обмундирования гусарских и пандурских частей русской армии периода Семилетней войны 1756—1763 [Архівовано 28 березня 2017 у Wayback Machine.]
• П. Ф. Космолинский. Гусары Елизаветы Петровны 1741—1762 гг. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Роль и значение русских гусар в войнах и истории России [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

• фон, Брикс Генрих Отто Рихард. Примечания к «Истории конницы» Денисона [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.]. Кн. 2. — М.: ACT, 2001.

Н. А. Никифоренко щоденник подорожі І. А. Гільденштедта Єлизаветградською провінцією (травень — липень 1774 року)^{[недоступне посилання з травня 2019]}