Сварог

Сварог
Божество в	слов'янська міфологія, Лужицька міфологіяd і рідновірство
Діти	Перун, Сварожич і Дажбог
Медіафайли у Вікісховищі

Сваро́г — давньослов'янський бог вогню та ковальства.

Після прийняття християнства функції Сварога перейшли святим Кузьмі і Дем'яну.

Лінгвіст Макс Фасмер писав, що теонім «Сварог» пов'язують з праслав. svara, svarь, що означає «той, що сварить, свариться; той, що карає»^[1]. Фінський дослідник Вільйо Йоханнес Мансикка також згадує запозичене в слов'ян румунське слово sfarogŭ, švarogŭ «сухий, палаючий»^[2].

Теонім записаний в «Повісті врем'яних літ» як Соварога, Сварогъ, Сварогом, Сварога, Зварога^[3][4]; у пізньому Софійському літописі як Сварог, Сварож^[3]. Свароґ у давньо-рус. Сварог. Макс Фасмер визначив наголос у теонімі на «о»^[5], але в промові зафіксовано загальне слово «свар» з наголосом на «а».

Слово «Сварог» може мати індоіранський корінь (пор. санскр. स्वर्ग; svarga «небо»). Проте ця гіпотеза сумнівна через брак переконливих доказів^[6][7].

Сучасний польський антрополог, фольклорист Міхал Лужинський виводить ім'я «Сварог» від праслов'янського слова «*sъvarogъ» («вогонь»), що походить від з'єднання кореня «*sъvarъ» («жар») і суфікса «*-ogъ». У свою чергу «*sъvarъ» походить від з'єднання «*sъ-» («хороший») і кореня «*varъ» («вогонь»)^[8].

Сварог посідав одне з головних місць у слов'янському пантеоні. В полабських слов'ян рівнозначний зі Святовитом і Триглавом. Ім'я бога війни Сварожича вказує на його підлеглість або походження від Сварога. Тому нерідко вважається, що Сварог — це батько Сварожича, хоча Сварожич може розглядатися і як «малий Сварог». Адже, на відміну від античної міфології, слов'янській невластиві розлогі описи сімейних стосунків богів^[9].

Глоса до хроніки Йоанна Малали, вміщена в «Повісті минулих літ» під 1114 р., прирівняла Сварога до грецького Гефеста, бога вогню й ковальства, а його сина Дажбога — до бога сонця Геліоса^[9]. Там міститься пояснення, що Сварог — це обожений цар, у правління якого з неба впали ковальські кліщі і тоді почалося кування зброї; Сварог запровадив моногамію^[10]. Втім, такі аналогії могли виникнути як пряме наслідування грецької міфології без знання слов'янської. Водночас у балтійській міфології є переказ про коваля, що викував сонце та закинув його на небо, і в ньому можна вбачати Сварога^[9]. Також у скандинавській та балтійській міфології є мотив бога-коваля, котрий кує зброю для бога-громовержця, а як і у фінській міфології, де бог-коваль Ілмарінен є творцем Сонця, неба та багатьох чудесних предметів. Бог-коваль також бореться з силами хаосу, захищаючи свої творіння^[11].

Про поширеність культу Сварога свідчать топоніми Сварожин на Помор'ї (однак зафіксовано давнішу форму Сважишево), Сважендз в околицях Познані, Свариж у Росії, Сварен у Чехії, Сважин — на Полаб'ї (сучасний Шверін, Німеччина) та ін. Зі Сварогом, можливо, пов'язані назви, що виникли як евфемізми його імені: Тварожна Ґура (Польща), Тварозна (Чехія), Твароґ (теперішній Тбарашитцберг, Нижня Штирія). У XV ст. в Новгородській землі зафіксовано ще назви Сварузово і Свариз^[9].

Найраніше писемне джерело, що повідомляє про Сварога (Іпатіївський списку «Повісті минулих літ» (XV ст.) є вставкою зі слов'янського перекладу фрагменту візантійської «Хроніки» Йоанна Малали церковнослов'янською^[12] (записано фонетично):

І бисть по потопє і по раздлєни язик, почьа царьствоваті пєрвоє Мєстром от рода Хамова, по нєм Єрємія, по нєм Хвеоста, іжє і Сварого нарєкоша Єгиптянє… Тє жє Хвєоста закон уставі жєнам за єдін мужь посягаті… сєго раді прозваша і бог Сварог. І по сєм царьствова син єго, імєнєм Солньцє, єго жє наріцьають Дажьбог Солньцє царь, син Сварогоу, єжє єсть Дажьбог, бє бо мужь сілєн.

У цьому уривку, при перекладі з грецької на старослов'янську мову, ім'ям Сварог було перекладено ім'я Гефест (а Дажбог — Геліос). Тут Сварог пояснюється як цар із хамітських народів.

Версія про Сварога, як бога-коваля, є інтерпретацією фрагменту, наведеного у Повісті минулих літ за 5622 (1114) рік. Там, на підтвердження правдоподібності оповідання про падіння з хмари «скляних очок», наводяться оповідання з «Хронографа» про падіння білок, пшениці та іншого з хмар (див. Дощ із тварин). Зокрема починається розповідь про падіння ковальських кліщів з неба у Єгипті, що обривається на середині. Далі слідує переказ, наявний в Іпатієвському літописі. Фрагмент зазначає, що «За царювання цього Феоста у Єгипті впали кліщі з неба, і почали люди кувати зброю, а до того палицями та камінням билися. Той же Феоста закон видав про те, щоб жінки виходили заміж за одного чоловіка і вели Стриманий спосіб життя … Якщо ж хто переступить цей закон, хай вкинуто його в піч вогненну. Того ради прозвали його Сварогом, і шанували його єгиптяни».

Давньоруський гомілетичний текст XII ст. «Слово Христолюбця» дорікає тим із християн, хто «молиться до вогню, називаючи його Сварожичем». Інші тексти засуджують поклоніння вогню (зокрема під овном — спорудою, де сушилося збіжжя), проте не дають йому імені^[9].

На думку академіка Михайла Грушевського та деяких інших дослідників, Сварог — головний, єдиний бог творчої сили цілої природи, володар світу, батько українського пантеону^[13][14]. Генрик Ловмянський розвинув теорію про те, що культ спільного протоіндоєвропейського бога (*Dyḗus) розвинувся у слов'ян у культ двох богів: Сварога у західних слов'ян і Перуна у східних. У VI столітті культ Сварога запозичили в західних слов'ян серби та хорвати^[15]. Александр Ґейштор трактував Сварога як небесний вогонь (сонце), Перуна — як атмосферний вогонь (блискавку), а Сварожича-Дажбога — як земний вогонь^[16].

На думку хорватського науковця Ватрослава Ягича, Сварог не був найвищим богом слов'ян, і це був бог північний, новгородський, а не південний. Подібної думки дотримувався літературознавець Євген Анічков, який окрім того стверджував, що Сварог узагалі не ім'я бога, а назва священного вогню, і саме тому його не було серед пантеону князя Володимира^[17].

Чеські історики Мартін Пітро і Петр Вокач пояснювали місце Сварога як бога-творця світу, який потім відійшов від земних справ, але водночас є небесним ковалем і богом сонця^[18]. Чеський славіст Їржі Динда пише, що з наявних джерел можна судити про відсутність у Сварога ознак божества. Натомість Сварог постає аналогом билинного волхва і богатиря Волха Всеславовича, а також інших чудесних ковалів (наприклад, як сліпий батько богатиря Святогора), які в руському фольклорі виготовляють зброю для богатирів і зварюють волосся чоловіків і жінок, символічно поєднуючи їх шлюбом^[19].

Деякі рідновіри припускають, що в слов'янському язичництві існував єдиний Бог, як у християнстві, який мав множинні уособлення. Сварогу приписується створення Всесвіту, Землі, всіх істот на ній та людей, встановлення шлюбних законів. Річне коло сузір'їв (Зодіак) рідновіри звуть Колом Сварожим^[20].

У Велесовій книзі, літературному фальсифікаті ХІХ або ХХ століття, на який посилається частина рідновірів, Сварог описаний як єдиний Бог у різних іпостасях:

А будь блудень який, який буде перераховувати богів тих, відокремлюючи від Сварога, ви будете вирвані з роду, бо немає в нас богів крім Вишня. І Сварог і інші суть многі, бо бог єдиний і множинний. Та не розділяє ніхто тої множини і не рече, що маємо богів багато.[21] Оригінальний текст (укр.) аще боть іе блоудень інь іакове олещашеть бозе тоіа одіеліащеве освргы ізверзждень буде ізрды іако не ніеміахомъ бозіа развіе вышень і сврг і іноі соуте множествоі іако бг іе іединь и мнъжествень да сен не разділіащеть нікіе тоа множьства і не рещашеть якожде іміахомь богы многоа се бо свентыре аде до ноі і да боудіемь достіщеноі овіа (30)

Сварог трактується рідновірами також як перша особа Триглава, до якого рідновіри також зараховують Перуна й Велеса^[22].

У Середньовіччі функції Сварога перейшли (за схожістю з його основною ковальською функцією) двом святим: Кузьмі і Дем'яну, чий образ іноді зливався в народних віруваннях у одного святого Кузьмодем'яна^[23]. Народом їм приписувалося виковування першого плуга та рала; вони уявлялися першими орачами, котрі запрягли в плуг велетенського змія, щоб створити Змієві вали^[24].

• Сварґа

• Сварог, Сварожич // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1686. — 1000 екз.
• Сварог [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Українська релігієзнавча енциклопедія / А. Колодний та ін. — Київ: Інститут філософії НАН України, 2015.
• Пашник С.Д .Род: Сварог, Рожаниця та їхні діти (рідновірське трактування) [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]

п о р Слов'янська міфологія Головні боги Велес Дажбог Мокош Перун Сварог Святовит Симаргл Стрибог Триглав Хорс Ярило Міфічні народи Рахмани Фалярони Трип'ястки / Краснолюдки Песиголовці Амазони Міфічні місця Вирій Китеж Буян Дунай Калиновий міст Лиса Гора Хатка на курячій лапці Пучай Міфічні предмети Квітка папороті Латир-камінь Меч-кладенець Оберіг Плакун-трава Розрив-трава Жива вода Мертва вода Міфічні істоти Алконост Анциболот Анчутка Арись-поле Бабай Баба-Яга Баган Бадняк Баєчник Банник Берегиня Барабашка Білун Білодан Біс Богинки Божич Болотяник Болотник Босоркун Боян Блуд Бродниці Вирлоок Вихор Відміна Відогонь Відьма Відьмак Вій Віла Вовкулака Водяник Водяниця Волосині Волх Волхви Гамаюн Герман Годованець Горгонія Гориня Двоєдушник Дворовик Денниця Домовик Доньки Мари Дрімота Дубиня Жар-птиця Здухач Злидні Змій Горинич Зміулан Іван-Дурень Іван-Царевич Індрик-звір Іпабог Ічетик Каган Каракон-Джали Кирпа Корочун Костій Бездушний Кит-риба Китоврас Клітник Кликуша Коргоруші Коров'яча смерть Кукер Курдуші Ламя Лядащий Лісавки Літавиця Листин Лісовик Лихо Луговик Люди дивія Мавка Марко Пекельний Масляна Межовик Мороз Морок Моховик Нава Заложні мерці Недоля Немертві Нечиста сила Нічниці Огуменник Осилки Очеретяник Пічник Перелесник Повітруля Покутній Потерча Полудниця Польовик Планетники Полазник Полоз Похвист Привид Примхи Пущовик Рожаниці Рарог Русалка Сава Сатана Сирин Скарбник Соловей Розбійник Стодольник Стопан Страфіль-птаха Страх Стріча Судениці Суседко Тугарин Упир Усиня Хала Ховала Хухи Цмок Чаклун Чорт Чугайстер Чудинко Чудь Шерстнатий Шишига Шкряток Шулікуни Щезун

Словники та енциклопедії Велика каталанська енциклопедія · Encyclopædia Britannica · Internetowa encyklopedia PWN Нормативний контроль FAST: 1739028 · Freebase: /m/021jxq · J9U: 987007542194005171 · LCCN: sh2006000244