Самойленко Микола Павлович

Вихованець нікопольської команди «Трубник». Ще навчаючись у школі почав виступати за основний склад. У класі «Б» провів 9 матчів, 2 голи. Одночасно отримав запрошення до юнацької збірної СРСР. У тій команді, поряд з Самойленком, грали майбутні гравці національної збірної Володимир Федоров («Пахтакор»), Валерій Газзаєв («Спартак» Орджонікідзе) і Валерій Горбунов («Шахтар»).

1971 року отримав запрошення від Валерія Лобановського, який очолював «Дніпро». Три роки виступав у дублі дніпропетровського клуба, провів два матчі за головну команду. У першому сезоні дніпропетровці здобули перемогу в першій лізі, а Микола Самойленко провів один поєдинок. У вищій лізі дебутував 8 вересня 1972 року. На 66-й хвилині поєдинку проти «Зеніту» замінив Володимира Федоренка.

Військову службу проходив спочатку в армійському клубі з Чернігова. В 1975 році команда перемогла в першості Збройних Сил. Півфінали і фінал проходили в Москві, а на матчах був присутній другий тренер ЦСКА Валентин Бубукін. За його рекомендацією був переведений до Москви. У першому ж поєдинку за дублерів забив гол, але його команда поступилася землякам-«динамівцям» з рахунком 1:5. Того сезону «армійців» очолював легендарний хокейний тренер Анатолій Тарасов, який відразу після матчу перевів Самойленка до основного складу.

Наступного дня, 13-го липня, дебютував у головній команді. На початку другого тайму вийшов на заміну, а вже через декілька хвилин Борис Копєйкін забив м'яч у відповідь московському «Динамо». Всього за ЦСКА провів 11 лігових ігор (2 голи).

Після демобілізації повернувся до Дніпропетровська. З другого сезону став повноцінним гравцем основи. Всього у складі «Дніпра» провів у вищій лізі 80 матчів (8 голів), а в першій — 85 (12 голів). У другій половині сезону-81 захищав кольори нікопольського «Колоса», одного з лідерів другого дивізіону радянського футболу.

1982 року став гравцем «Колоса» (село Межиріч Павлоградського району). У першій половині 80-х років сільська команда з Дніпропетровщини була одним з лідерів української зони другої ліги. У першому сезоні став бронзовим медалістом чемпіонату УРСР, наступного року — срібним.

Драматичним видався сезон 1984 року. Чемпіонський титул вирішувався не на полі, а в кулуарах футбольних чиновників. В останньому турі у Вінниці команда Самойленка поступилася господарям. «Колос» набрав 51 очко, «Нива» — 50. Однакову кількість з павлоградцями набрав і миколаївський «Суднобудівник». Та вже на фініші з таблиці був вилучений результат його зустрічі з «Нивою» — 1:0. Виявилося, що тренери «Суднобудівника» порушили пункт положення про першість, виставивши на гру «зайвого» гравця віком понад 25 років (положення передбачало, що у складі кожної команди на гру повинно виходити не більше п'яти таких гравців). Були пропозиції переграти матч. Однак у справу втрутилася Федерація футболу СРСР, рішенням якої перемогу в матчі присуджено «Ниві». Вінницька команда перемістилася з третього місця на перше, а «Колос» опустився на другу позицію.

1986 року команда була вимушена переїхати до Павлограда і змінити назву на «Шахтар». Наступний рік був помічником головного тренера Германа Кудзієва. У новому сезоні команду очолив Мансур Гаріфуллін, який попрохав продовжити виступи на футбольному полі. Микола Самойленко грав ще упродовж двох років. Всього за сім сезонів у павлоградському клубі провів 292 лігових матчі, забив 93 м'ячі.

• Віце-чемпіон першої ліги (1): 1980
• Другий призер чемпіонату УРСР (2): 1983, 1984
• Третій призер чемпіонату УРСР (1): 1982
• Чемпіон ЗС СРСР (1, грав за КВО):1975

• Біографія на сайті Nash-Rayon.dp.ua^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Профіль на сайті Ukr-Football.org.ua
• Профіль на сайті Footballfacts.ru