Публій Горацій Коклес

Чітко можна сказати, що практично немає інформації про життя Коклеса. Основними джерелами вивчення його діяльності можуть слугувати Діонісій Галікарнаський («Римські Старожитності»), Тіт Лівій («Римська історія від заснування міста»), Полібій («Загальна історія») і Плутарх («Поплікола»). Діонісій Галікарнаський надає нам скупу інформацію про походження Публія Горація. Він зазначає, що Публій був племінником Марка Горація Пульвілла, який був одним із консулів. Коклес вів свій рід від Марка Горація, який був один із трьох братів, які перемогли альбанську трійцю. Публій Горацій був прозваний «Коклесом», як зазначають Діонісій і Плутарх^[1], через те, що він мав поганий зір, так як у нього було вибите одне око. Слово «Коклес», можливо, співвідноситься з дав.-гр. κύκλος, дослівно означає «круглоокий», але зазвичай перекладається як «одноокий»^[2].

Горацій Коклес з'явився в римській традиції у війні, яка була проти етруського царя Порсена. Римська республіка тоді тільки утворилася, на чолі з двома консулами. Порсена вирішив йти на Рим, щоб відновити скинутого римського царя Тарквінія Гордого, його трон і монархію.

У 508 р до н. е. етруски з Порсеною штурмували Янікул, де було поставлено консула Публія Валерія Попліколу і сімсот воїнів, щоб зупинити етруського царя. Консул вийшов зі своєю армією, і їм довелося зіткнутися з численнішими військами етрусків. Після того, як Поплікола і Лукрецій отримали поранення, більшість римських солдатів втекли і ховалися в місті. Коли ж всі вони кинулися бігти в місто і війська стали прориватися, по єдиному мосту, противником було зроблено серйозний напад. Ще трохи, і місто, яке не було укріплене з боку річки, було б взяте, якби переслідувачі вторглися до нього разом з утікаючими римлянами. Однак знайшлися три людини, які стримали натиск противника і врятували ціле військо — це Спурій Ларцій і Тіт Герміній, які командували правим флангом, із числа літніх людей, і Публій Горацій, з числа молодих. Про подальші дії з основних джерел можна виділити дві легенди. Найбільш відома версія легенди така: За Тітом Лівієм і Діонісієм Галікарнаським Коклес^[3] і двоє інших його солдатів- Спурій Ларцій і Тіт Герміній захищали міст від нападів великої армії етрусків. З ними він відбив першу хвилю натиску і найжорстокіший порив сутички; а коли від мосту залишалася вже мала частина, він і їх відіслав на поклик римлян у безпечне місце. Руйнування мосту римлянами зупинило натиск ворога. Як тільки це сталося, Коклес вигукнув^[4]: "Батько Тиберіну! Тебе смиренно молю: прихильно прийми цю зброю і цього воїна! "- і як був, в обладунках, кинувся в Тибр, переплив річку і неушкодженим повернувся до своїх, тоді як двоє його товаришів загинули. За це в храмі бога Вулкана йому була встановлена статуя, а землі він отримав у володіння стільки, скільки зміг зорати по колу за добу. Існує інша версія легенди. Відповідно до Полібія^[5] і Флора^[6] Публій Горацій самостійно захищав міст від етрусків і після руйнування мосту римлянами він у всеозброєнні кинувся у річку і радісно покінчив із життям, тому що, за словами Полібія, благо батьківщини і слідувана за цим слава були для нього дорожче, ніж збереження власного життя.

Є очевидна схожість між легендою про Горація Коклеса і легендою про Горація і Куріаціїв. В обох випадках три римлянина виступають рятівниками Риму в критичний момент, і тільки один з них у результаті успішно рятується. В одному випадку місце дії — сухопутний кордон, в іншому — річка, що позначає кордон римської території. Британський дослідник Паїс вважав походження легенди в культі Вулкана і ідентифікує Коклеса («одноокий») з одним із циклопів, які в міфології були пов'язані з Гефестом і пізніше з Вулканом. Він прийшов до висновку, що статуя Коклеса була в дійсності статуєю Вулкана, що був одним із найдавніших римських богів і, фактично, божеством-захисником держави, тому його могли плутати з героєм, який врятував батьківщину, утримавши міст проти натиску загарбників. Паїс також припускав, що легенда стала результатом деякої релігійної церемонії: можливо, практика кидання набитих фігур, які називаються аргеї, в Тибр із Сабліціуса в іди травня. Рід Гораціїв, який був пов'язаний з культом Юпітера Вулкана, відігравав значну роль в давньоримській історії, що, можливо, пояснює приписування імені «Горацій» до Вулкану-Коклеса.

Дія Горація на мості зупинило етруську атаку і змусили Порсена брати участь в тривалій облозі Риму, а не захоплювати його зненацька, а згодом пізніше було укладено мирний договір зі неушкодженим містом.Гораціус займає важливе місце у поемі Джессі Поупа 1915 року «The Longest Odds» про подвиги горянина, який самотужки очищає цілу німецьку траншею перед тим, як бути вбитим. Його дії також порівнюють як зі спартанцями, так і з римськими захисниками.

Історія Гораціуса відображена в поемі про Свена Дуфву « Оповідання прапорщика Стола », де розповідається про простодушного, але чесного й слухняного солдата під час Фінської війни , який героїчно стримує атаку російських військ на мосту. сам, але гине в зусиллях.

У фільмі « Забуття » 2013 року головний герой перефразує «Горація» Маколея та цитує багато частин поеми перед тим, як зіткнутися з переважаючим ворогом.

Хоча історія відображується в багатьох достовірних стародавніх джерелах, таких як твори Плутарха, Діонісія Галікарнаського і Тіта Лівія, з варіаціями, багато істориків скептично ставився до цієї розповіді. Тацит мимохідь згадує^[7], що «коли місто було здано, не було порушено місце Юпітера» (Капітолій). Це може означати, що, можливо, Рим здався під час або після бою. Тіт Лівій розглядав цю історію як легендарну. Тобто він повторював повідомлення, які він раніше мав змогу дізнатися і не міг поручитися за їх правдивість. У Флора є також така інформація^[6]:"Тоді-то з'явилися три знаменитих римських імені, три дива і чуда. Горацій, Муций, Клелія, що, не збережися згадка про них в анналах, здавалися б тепер вигадкою". Також, щоб пояснити його присутність у вигляді численних історій Т. Корнелл вважає, що ці історії покладалися на письмена недобросовісних письменників, які тоді «не боялися вигадувати серію перемог, що рятували своє обличчя, одразу після поразок»^[8].

Історія Горація на мосту почала відображуватися в мистецтві в часи Відродження, але не стала такою популярною. Це, як правило, робили художники, які надавали перевагу реконструйованій класичній історії і з'являлися в незначних видах мистецтв такі як майоліка і плакетки.

Французькому генералу Томасу-Олександру Дюма після битви при Клаузеном було присвоєно Наполеоном титул «Горацій Коклес Тіролю», бо він захистив міст через тірольську річку Езак упродовж декількох важливих хвилин.

«Записки Древнього Риму» — поема лорда Томаса Бабінгтона Маколея, яка отримала найбільшу популярність наприкінці XIX — на початку XX століття. Посилання з книги з'являється також у фільмі «Світ забуття» 2013 року з цитатою: «І як людина може померти краще, ніж зіткнутися з жахливими шансами, для попелу його батьків і храмів його богів». Горація цитує багато разів Джек Гарпер у цьому фільмі^[9].

Тарас Шевченко в поезії «І мертвим, і живим…» згадує Горація, перетворивши його ім'я на загальну назву: «А історія!.. поема / Вольного народа! / Що ті римляне убогі! / Чортзна-що — не Брути! / У нас Брути! і Коклеси! / Славні, незабуті!».

• Тіт Лівій «Римська Історія», ІІ.10
• Діонісій Галікарнаський, V. 23-25
• Полібій «Загальна Історія», VI. 55
• Lendering., Jona Horatius Cocles. Livius Articles on Ancient History.
• Мифы и легенды народов мира. Т. 2. Ранняя Италия и Рим
• В. Обнорский, Энциклопедия классической греко-римской мифологии
• Плутарх «Порівняльні життєписи. Поплікола» 16-19
• Флор «Эпитомы» кн.I. 4.

• [1] ^{[недоступне посилання з листопад 2020]}
• Утверждение Римской республики (рос.)