Приходько Антон Терентійович

У 1907 р. — відвідував український соціалістичний кружок середньої школи м. Ставрополь^[6]

Закінчив Ставропольську вчительську семінарію^[7]

У 1915 р. — був студентом Московського університету^[8] та членом есерівської групи^[9]

З 1916 року — член УПСР^[10] під прізвищем «Професор»^[9]

У 1917 році (до початку жовтневої революції) — вперше опинився на українській землі (приїхав до Києва)^[8]. У 1917 році — Кандидат у члени УУЗ від УПСР за участю Селянської спілки по Полтавському виборчому округу^[11].

16 січня 1918 року заарештований разом з майже всією лівою групою керівних діячів УПСР^[12][13]. З червня 1918 р. — член КП(б)У^[14][15].

29 квітня 1919 року подав заяву про вихід з членів ЦК УПСР^[16].

У 1919—1920 роках — секретар УКП (боротьбистів)^[10]. У червні 1919 р. — касир ЦК УКП(боротьбистів)^[17].

У 1920—1929 рр. — Голова колегії Державного видавництва України^[18].

У 1920—1930 рр. — Секретар Центральної комісії українізації радапарату при РНК УСРР^[19].

У 1921 р. був членом редколегії критико-бібліографічного часопису «Голос Друку»^[20], очолював Всеукраїнську видавничу комісію при РНК УСРР^[21], став членом ВУЦВК VI складу.

З кінця 1921 року по травень 1922-го — уповноважений від Полтавської губернії під час проведення мобілізації для підготовки посівної кампанії на Україні^[22]

З травня 1922-го по листопад 1924 — Постійний представник УСРР при Уряді СРСР^[3][4] (див. Постійне представництво Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР)

12 вересня 1922 року зарахований на 1-й курс Московського інституту народного господарства ім. К. Маркса^[7].

З грудня 1924-го по квітень 1926 р. — радник Повпредства СРСР у Чехословаччині^{[18][22][23][24]}.

З 27 січня 1926^[11] по 1927 рік — заступник Наркома освіти УСРР Олександра Шумського^[10][25].

З 1926 по 1930 рр. — заступник Генерального прокурора УСРР.

У 1926 р. — член Державної правописної комісії^[26].

З 1927 по 25 грудня 1929 р.^[11] — заступник наркома освіти УСРР Миколи Скрипника^[10][25].

З 25 травня по 3 червня 1927 р. — учасник Конференції з обговорення проекту правопису^[26].

У 1928 р. — член Президії Державної Правописної Комісії^[27][28].

9 серпня 1929 року м. — Мав партійний квиток № 0751622 та визнаний перевіреним за результатами засідання Перевірочної Комісії Осередку КП(б)У НКОсвіти УСРР Журавлівського райкому м. Харкова^[29].

З 9 березня 1930 по 19 квітня 1930 року головував в суді на процесі Спілки визволення України

У 1930—1931 роках — відповідальний редактор журналу «Вісник радянської юстиції»^[30]

У 1931—1933 роках — відповідальний редактор журналу «Революційне право»^[30].

По 31 грудня 1933 р. — голова арбітражної комісії при РНК УСРР^[31]

31 грудня 1933 року виключений з КП(б)У за нещирість при дачі пояснень ЦКК КП(б)У про зв'язок з контрреволюційним, націоналістичним елементом^[14]. Заарештований Державним політичним управлінням (ДПУ) СРСР у Харкові (вул. Пушкінська 49, кв. 10)^[18] як член та керівник Харківської терористичної організації та учасник контрреволюційної української повстанської організації, що ставила за ціль повалення Радянської влади збройним шляхом^[2].

4 червня 1934 р. — Засуджений до 10 років виправно-трудових робіт судовою трійкою Колегії ДПУ СРСР (стаття 54-11 КК УСРР)^[2].

З липня 1934 р. по кінець 1936 р. — Знаходився на острові Вайгач (бухта селища Амдерма)^[18][32].

Із січня по листопад 1937 р. — Знаходився у селищі Чибью^[18][32]. У листопаді 1937 року написав останнього листа своїй дружині (вона отримала його тільки у січні 1938 р.)^[32].

21 грудня 1937 р. — Засуджений до вищої міри покарання трійкою Управління НКВС Архангельської обл. (статті 58-10, 58-11 КК РРФСР)^[2]

29 січня 1938 року розстріляний^[2] разом із Щепкіним Іваном Івановичем, Музиченком Миколаєм Петровичем та Івановим Володимиром Васильовичем^[18].

6 грудня 1957 року реабілітований посмертно військовим трибуналом Київського військового округу^[33][34].

Писав під псевдонімом А. Прийдешній^[35][36][37].

1. Про що шуміло море // Місячник «Шляхи мистецтва». — 1921. — ч. 1. — с. 31-32^[35][38]
2. Народження сонця // Місячник «Шляхи мистецтва». — 1921. — ч. 1. — с. 32^[35][38]
3. Утома // Журнал «Мистецтво». — 1919. — № 4. — с. 13-14^[35]
4. Арешт десяти // Альманах «Зшитки боротьби». — 1920. — с. 34-55^[13][35][39]

1. Культурно-освітні питання на X з'їзді КП(б)У // Більшовик України. — 1927. — № 14. — с. 17-26^[21]
2. СВУ на шкільному фронті // Шлях освіти. — 1931. — № 5-6. — с. 82-90^[40]
3. Загальне навчання на Україні // Радянська освіта. — 1928. — № 10. — с. 1-15^[40]
4. Гнат Михайличенко // Гнат Михайличенко. Художні твори. — 1929. — с. 5-15^[41].

Мав брата Приходько Федіра Терентійовича^[42][43].

Взимку 1918—1919 рр., разом із своєю дружиною Марією Приходько (Бочаровою)^[24] був гостем на весіллі Василя Матени-Бугаєвича (Чорного) та Марії Московець (сестра Євгенії Московець), що відбувалося у Полтаві за адресою провулок Бабичівській 24^[17].

З 2 березня 1920 року його дружина була членом УКП(боротьбистів) та співробітницею ЦК цієї партії^[44]. У 1926 році вона почала працювати диктором Всеукраїнського Комітета Радіомовлення^[45][46].

6 травня 1927 року мешкав за адресою Харків, вул. Садово-Куликівська 8, кімн. 5^[5]. У 1929—1930 рр. — переїхав на вул. Революції 1^[47]. У 1933 році мешкав за адресою вул. Пушкінська 49 (будинок «Коммунар»), кв. 10^[1]. У січні 1934 році його дружину звільнили з роботи диктора Всеукраїнського Комітета Радіомовлення^[45].

• Послание бывшего заместителя Генерального Прокурора УССР председателю ГПУ республики
• Антон Терентьевич Приходько. Документи
• 13.11.1924: Альбом из посольства УССР в СССР
• Центр генеалогічних досліджень
• Академік О. Н. Соколовський та інші обвинувачувачі і судді на процесі «СВУ» (із матеріалів ДПУ-НКВС та протоколів судових засідань)
• ЗАБУТІ ПИСЬМЕННИКИ-НОВЕЛІСТИ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ»
• Приходько Антон Терентьевич (1892)
• Михайло Полоз — розстріляний у Сандармосі співтворець СССР
• Невідомі піонери українського радіо. Сім'я Приходько.