Присцилліан

Про Присцилліана повідомляє Єронім Стридонський у 121-му розділі своєї книги «Про знаменитих чоловіків^[ru]», цей розділ і присвячено Присцилліану^[6].

Присцилліан був прихильником аскетизму і вегетаріанцем^[5]; належав до партії Ідація та Іфація^[6].

Іспанські єпископи звинуватили його в брехні, чаклунстві й аморальності на підставі дуже хистких даних. На соборах, скликаних у Сарагосі (Сарагоські собори^[en]) 380 року і в Бурдигалі (нині Бордо) 384 року, Присцилліана засуджено, він апелював до імператора, не отримав виправдання й тут, і 385 року — разом з чотирма послідовниками — його страчено (обезголовлено) у Трірі при тирані Максимі^[5].

Це був перший випадок страти єретиків, що справив величезне враження і викликав сильне обурення святих Амвросія Медіоланського і Мартина Турського^[5].

Про вчення Присцилліана відомо мало, за деякими повідомленнями, він дотримувався вчення Василіда. Наскільки можна судити на підставі 11 трактатів Присцилліана, що збереглися, вся його вина полягала в тому, що він мав деякі незалежні погляди на канон Святого Письма, на демонів і на загадку людського життя. Аморального у вченні Присцилліана не було нічого; навпаки, він був прихильником аскетизму та вегетаріанцем^[5].

Його вчення мало багато послідовників — присцилліан. В основі їхньої доктрини лежав гностично-маніхейський дуалізм. Близько 600 року останні сліди присцилліан зникли^[5].

Присцилліан — автор багатьох невеликих робіт, частина яких збереглася^[6]. Автори ЕСБЕ налічували 11 трактатів, що дійшли до нас, після того, як німецький філолог Георг Шепсс^[ru] видав (Вюрцбург, 1889) виявлені ним у вюрцбурзькій бібліотеці^[ru] рукописні твори, підписані ім'ям Присцилліана, і присвятив йому свої публікації^[5] («Priscillian, ein neuaufgefundener lat. Schriftsteller des IV Jahrh.», 1886; «Notiz zu Priscillian», 1890; «Pro Priscilliano», 1894)^[7][5].

Його вважають автором «Іванової вставки» — апокрифічного додатку в Новому Заповіті, покликаного обґрунтувати догмат триєдиності Бога.