Правило дев'ятки

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Правило дев'ятки (значення).

Пра́вило «дев'я́тки» — правописне правило української мови.

Український правопис забороняє писати літеру «і» в запозичених загальних назвах після дев'яти приголосних, а саме: д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ш, ч, р — перед наступною літерою, що позначає приголосний звук (крім «й»)^[1]: динамо, квартира, зиґзаґ, родзинка, сигнал, цирк, режим, джинси, машина, чизбургер, принтер тощо — а не дінамо, квартіра, зіґзаґ, родзінка, сігнал, цірк, режім, джінси, машіна, чізбургер, прінтер.

Якщо після «і» в іншомовному слові йде «й» або літера, що позначає голосний звук, то правило «дев'ятки» не діє. Наприклад: діадема, тіофен, фантазія, сієста, станція, адажіо, шіїтаке, чіабата, рієлтор, диспрозій, нунцій.

В кінці невідмінюваних слів після цих приголосних також пишеться літера «і»: леді, конфеті, смузі, івасі, лонджі, банші, колібрі.

Проте, якщо така «і» втрачає своє положення перед голосним, «й» або в кінці невідмінюваного слова і передує приголосному, правило «дев'ятки» набуває дії: пародист (але пародія), кальцит (але кальцій) тощо; таксист (але таксі), фритюр (але фрі) тощо.

Окрім того, § 129.I.6 чинного Правопису встановлює традиційне написання через «и» деяких усталених у церковному вжитку слів грецького походження («митра», «єпитимія» і т. ін.), серед яких такі слова, де шуканий голосний розташований після приголосного «дев'ятки» і перед іншим голосним: диякон, християнство тощо. Але чимало подібних слів — дієцезія, тіара тощо — під це «виключення з виключення» не підпадають.

На власні назви правило «дев'ятки» не поширюється — після д, т, з, с, р пишуть «і» (Дізель, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм).

Історія

Вперше правило «дев'ятки» для правопису слів іншомовного походження було сформульовано 1913 року авторами «Граматики руської мови» С. Й. Смаль-Стоцьким і Теодором Ґартнером^[2].

Після букв на позначення приголосних т, д, с, з, ц, р пропонувалося писати и (партия, поезия); після букв на позначення приголосних п, б, в, м, ф, ч, к, х та у сполученні з о — писати і (патріот). Однак воно дещо відрізняється від подібного правила в сучасній орфографії, бо вимагало написання и не тільки перед приголосним, але й перед й (партийний)^{[джерело?]}.

Але вже у Правописі 1919 р. воно набуло сучасного вигляду. Також це правило закріпилось у Правописі-1929 і після його ревізії у 1933 році.

У виданні «Українського правопису» 1993 року правило передавання іншомовного і через и після обумовлених «дев'яткою» приголосних поширено на низку власних назв (Аргентина, Сирія, Чилі). Також зазнав зміни правопис деяких загальних назв, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (до 1993 року було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо)^[3].

У проєкті правопису 1999 року пропонувалося поширити «правило дев'ятки» на правопис решти іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сиракузи^[4], Міссисипі, Си́дней^[5]. Проте проєкт не схвалили. Згідно з чинним українським правописом треба писати: Арістотель (УП, § 90, п. 5, а, 3), Едіп, Сізіф; Занзібар, Міссісіпі, Сідней, але Сиракузи (УП, § 90, п. 5, в, 5).

У географічних назвах

Правопис географічних назв відбувається за дещо відмінними від «правила дев'ятки» нормами.

Літера и вживається:

У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.
У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.
У географічних назвах зі звукосполученням -ри- перед приголосним: Велика Британія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.
У низці інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет^[6].

У прізвищах

Чинний Український правопис у § 104 п. 6-в рекомендує передавати російську літеру «и» українською «и» після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан.

Мнемонічні фрази

Є мнемонічні фрази, які можуть знадобитись для простішого запам'ятовування літер правила «дев'ятки»:

«Реве та стогне Дніпр широкий, човни з циганами жене»
«Чия це жінка заспівала „Реве та стогне Дніпр широкий“?»
«Де ти з'їси цю чашу жиру?»
«Зося і Шура — це чужі діти»

Виноски

Джерела

Український правопис 2019 року (PDF). Наукова думка. 22 травня 2019. с. 160. Архів оригіналу (PDF) за 25 Nov 2023. Процитовано 2 грудня 2023. {{cite web}}: Проігноровано |section= (довідка)
Український правопис. § 90
«Дев'ятки» правило / Енциклопедія «Українська мова». — К., 2000. — С. 123.
Олена Гузар. Правописний стандарт української мови: історія та реалії. Вісник Львів. університету. Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч.ІІ. С.501-506
Вік живи, вік перевчайся — неграмотним умреш. Олекса Негребецький «Україна молода» 2001.01.25
Проєкт Правопису 1999 р.
Літери и та і в іншомовних загальних назвах. Термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

Search