Польське питання
Польське питання (пол. kwestia polska, або пол. sprawa polska) — термін у міжнародній політиці на позначення питання існування Польщі як незалежної держави.[2]Порушене невдовзі після поділів Польщі наприкінці XVIII сторіччя, воно стало питанням, актуальним для європейської та американської дипломатії протягом ХІХ і частково ХХ століть. Історик Норман Дейвіс зауважує, що польське питання є тим об'єктивом, через який більшість історій Європи розглядає історію Польщі, бувши однією з найпоширеніших тем європейської політики протягом майже двох століть.[3] Польське питання було головною темою на всіх найзначніших європейських мирних конференціях: на Віденському конгресі 1815 р., на Версальській конференції 1919 р. і на Ялтинській та Потсдамській конференціях у 1945 р.[3] Як пише Пйотр Вандич, «що полякам було польською справою, зовнішньому світові було польським питанням».[4]
.jpg)
Історія
Після трьох поділів Польщі наприкінці XVIII ст. Річ Посполита припинила своє існування, ставши розділеною між Австрійською імперією, Прусським королівством і Російською імперією.[2] Стирання Польщі з карти Європи стало ключем до збереження європейського балансу сил упродовж наступного століття.[5][6] Поняття «польське питання» увійшло у вжиток незабаром після того, як деякі великі держави виявили зацікавлення у порушенні цього статус-кво, надіючись одержати вигоду з відтворення польської держави, починаючи від Франції за Наполеона Бонапарта, який убачав у поляках корисних новобранців у його війнах із державами-окупантами Польщі.[7] Про «польське питання» заговорили знову після невдалого листопадового повстання 1831 р.,[8] під час «Весни народів» у 1848–49 рр.,[9] після безуспішного Січневого повстання 1863 р., коли поляки та литовці повстали проти Російської імперії, намагаючись відновити незалежність своїх країн.[10] У добу злету націоналізму питання про те, чи слід відновлювати незалежну Польщу, а також про те, що значить бути поляком, набувало все більшого розголосу.[10] У подальші десятиріччя цей термін став менш уживаним, оскільки на польських землях не відбувалося нових великих повстань, які б привернули увагу світової громадськості.[11][12] Питання додатково згладжувалося тим фактом, що три причетні до поділів держави були вірними союзниками протягом понад століття (див. Союз трьох імператорів), а їхня дипломатія повсякчас успішно заглушувала цю проблему, аби жодне серйозне її розв'язання не побачило світ.[13] Із трьох замішаних у поділах держав для Пруссії польське питання було одним із основоположних, позаяк вона своїм існуванням завдячувала розгрому польської держави.[14]
Польське питання виринуло з небуття під час Першої світової війни, коли держави, що свого часу розділили Польщу, воювали одна з одною, що спонукало їх до спроб загравання з відповідними своїми громадянами польської національності.[12][15] У своєму меморандумі від 20 січня 1914 р. міністр закордонних справ Росії Сазонов запропонував відновити автономне Царство Польське, де б використовувалася польська мова у школах і місцевому врядуванні та до якого б доточили після війни Східну Сілезію, Західну Галичину та Східну Познанщину,[16][17][18] а 16 серпня 1914 р. він переконав царя, що Росія повинна домагатися реінтеграції єдиної польської держави як однієї зі своїх цілей війни.[19]
1916 року Німеччина Актом від 5 листопада публічно пообіцяла створити Регентське королівство Польща, при цьому таємно плануючи анексувати до 35 000 км2 його території, етнічно очистивши її від 3 млн поляків і євреїв, щоб звільнити місце для німецьких поселенців після війни.[20][21][22][23][24][25] Це змусило парламент Франції зауважити, що той маніфест «надав польському питанню міжнародного характеру». Росія запротестувала проти цього кроку, оскільки вона розглядала свою власну польську державу-обрубок Конгресове королівство (або Привіслянський край) як єдину справжню «Польщу».[26] Однак незабаром росіяни пішли шляхом Німеччини і пообіцяли полякам збільшити автономію.[27] Ця пропозиція згадувалася у США у промові «Мир без перемоги» Вудро Вільсона 1917 року.[28] Польське питання було тимчасово розв'язано шляхом відновлення незалежності Польщі після Першої світової війни.[29]
У часи Другої світової війни термін знову набув актуальності, оскільки після вторгнення Німеччини у Польщу майбутнє окупованої Польщі знову стало предметом дискусій між великими державами того часу, а саме Великою Британією, США та СРСР.[30]
Термін також використовувався пізніше у ХХ ст., у 1980-х роках, у добу Солідарності, коли діячі опозиції намагалися вивільнити Польську Народну Республіку з-під диктату радянського блоку.[31]