Пернелл Вітакер

На чемпіонаті світу 1982 завоював срібну медаль.

• В 1/16 фіналу переміг Ісмальді Пінеду (Колумбія) — 5-0
• В 1/8 фіналу переміг Любомира Стоянова (Болгарія) — 4-1
• У чвертьфіналі переміг Хусейна Халілі (Кенія) — 5-0
• У півфіналі переміг Мілівоя Лабудовича (Югославія) — 5-0
• У фіналі програв Анхелю Еррера Вера (Куба) — 2-3

На Панамериканських іграх 1983 переміг трьох суперників, у тому числі у фіналі Анхеля Еррера Вера — 5-0.

На Олімпійських іграх 1984 завоював золоту медаль.

• В 1/16 фіналу переміг Омара Мендеса (Нікарагуа) — 5-0
• В 1/8 фіналу переміг Джефрі Ньєко (Уганда) — 5-0
• У чвертьфіналі переміг Райнера Гіса (ФРН) — 5-0
• У півфіналі переміг Чон Чхіль Сон (Південна Корея) — 5-0
• У фіналі переміг Луїса Ортіса (Пуерто-Рико) — AB-2

Дебютував на профірингу у листопаді 1984 року. Вже в своїх одинадцятому та дванадцятому професійних поєдинках переміг колишнього чемпіона світу Альфредо Лейна (Панама) 20 грудня 1986 року та в бою за вакантний титул чемпіона NABF в легкій вазі колишнього володаря титулу WBA в другій напівлегкій вазі Роджера Мейвезера 28 березня 1987 року.

12 березня 1988 року вийшов на бій проти чемпіона світу за версією WBC в легкій вазі Хосе Луїс Раміреса (Мексика) і зазнав першої поразки розділеним рішенням.

18 лютого 1989 року вийшов на бій проти чемпіона світу за версією IBF у легкій вазі Грега Гаугена (США) і, здобувши перемогу одностайним рішенням суддів, завоював титул чемпіона. В першому захисті переміг технічним нокаутом в третьому раунді до того непереможного мексиканця Луї Ломелі (24-0), а 20 серпня 1989 року здобув перемогу одностайним рішенням суддів над Хосе Луїс Раміресом, захистивши звання чемпіона IBF і завоювавши вакантні титули WBC і журналу «Ринг» в легкій вазі. За версією того ж журналу «Ринг» був визнаний боксером 1989 року.

Здобувши три перемоги поспіль, у тому числі в двох захистах проти Фредді Пендлтона (США) і Азума Нельсона (Гана), 11 серпня 1990 року зустрівся в об'єднавчому бою з чемпіоном WBA Хуаном Назаріо (Пуерто-Рико). Вітакер нокаутував Хуана Назаріо за один раунд, ставши першим беззаперечним чемпіоном у легкій вазі після панамця Роберто Дюрана.

Провівши шість переможних боїв, у тому числі три захиста, звільнив усі титули через перехід до наступної вагової категорії і 18 липня 1992 року вийшов на бій проти чемпіона світу за версією IBF у першій напівсередній вазі Рафаеля Пінеди (Колумбія). Здобувши перемогу одностайним рішенням суддів, завоював титул чемпіона у другій ваговій категорії. Провівши один переможний бій, звільнив титул через перехід до наступної категорії.

6 березня 1993 року вийшов на бій проти чемпіона світу за версією WBC у напівсередній вазі Бадді Макгірта (США) і здобув перемогу одностайним рішенням суддів.

В першому ж захисті 10 вересня 1993 року в Сан-Антоніо (Техас) зустрівся в супербою з непереможним (87-0) чемпіоном в трьох вагових категоріях найкращим на той час боксером світу за версією журналу «Ринг» мексиканцем Хуліо Сезар Чавесом. Вітакер перебоксував мексиканську легенду. Але у той час як один суддя оцінив бій на користь Вітакера (115-113), інші двоє суддів побачили рівний бій (115-115), що призвело до нічиєї рішенням більшості.

Після перемог в захистах над Сантосом Кардона (Пуерто-Рико) і Бадді Макгіртом 4 березня 1995 року Вітакер вийшов на бій проти чемпіона світу за версією WBA у першій середній вазі Хуліо Сезар Васкеса (Аргентина) і, здобувши перемогу одностайним рішенням, відібрав звання чемпіона. Цей бій став історичним для Вітакера, оскільки він став лише четвертим бійцем в історії, приєднавшись до Томаса Гернса (США), Шугар Рея Леонарда (США) та Роберто Дюрана (Панама), який виграв титул чемпіона світу в чотирьох різних вагових категоріях. Але через кілька днів Вітакер звільнив титул і повернувся в напівсередню вагу.

Провівши п'ять переможних боїв, 12 квітня 1997 року в Лас-Вегасі, (Невада) зустрівся в бою з висхідною зіркою непереможним (23-0) чемпіоном світу в трьох дивізіонах американцем Оскаром Де Ла Хойя. Вітакер використовував джеб як свою основну зброю і перевершив Де Ла Хойю за загальними ударами, але Де Ла Хойя завдав майже вдвічі більше потужних ударів, мав трохи вищий відсоток влучань потужними ударами, ніж Вітакер, і продемонстрував більше агресії в бою, що, можливо, стало ключовим фактором перемоги Де Ла Хойї одностайним рішенням суддів — 115-111 і 116-110 (двічі). Де Ла Хойя став новим чемпіоном WBC у напівсередній вазі, а також став найкращим на той час боксером світу за версією журналу «Ринг».

20 лютого 1999 року Вітакер вийшов на бій проти чемпіона світу за версією IBF у напівсередній вазі Фелікса Трінідада (Пуерто-Рико) і зазнав своєї першої беззаперечної ​​поразки від набагато більшого і молодшого суперника. В другому раунді американець побував в нокдауні. Чемпіон зберігав контроль над темпом бою і переміг — 117–111, 118–109 і 118–109.

Після дворічної перерви 27 квітня 2001 року зустрівся в бою з Карлосом Бойоркесом (Мексика). Зламавши ключицю в четвертому раунді, програв технічним нокаутом і завершив боксерську кар'єру. Пізніше розпочав тренерську кар'єру.

Близько 22 години 14 липня 2019 року Вітакер переходив вулицю у Вірджинія-Біч, коли його збила машина. На момент смерті йому було 55 років.

• Пернелл Вітакер(англ.) — статистика професійних боїв на сайті BoxRec
• Вітакер на сайті olympedia
• Результати змагань на amateur-boxing.strefa