Основна частота
Основну частоту (англ. fundamental frequency, F-Zero) — часто визначають як найнижчу частоту хвилі періодичної форми. у термінах суперпозиції синусоїд (наприклад ряд Фур'є), основна частота є найнижчою частотою в сумі. У деяких випадках, основна частота скорочено вказується як f0 (або FF), що позначає найнижчу частоту рахуючи від нуля.[1] Іноді її скорочують як f1, перша гармоніка.[2] (Тоді друга гармоніка f2 = 2⋅f1 і т.д. В цьому контексті, нульова гармоніка буде 0 Hz.)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c5/Harmonic_partials_on_strings.svg/250px-Harmonic_partials_on_strings.svg.png)
Всі синусоїдальні і багато несиносуїдальних форм хвиль є періодичними, тобто точно повторюються з часом. Один період є найменшою одиницею повторення функції і повністю описує функцію. Періодичність функції можна показати знайшовши деякий період T для якого таке рівняння істинне:
Це означає, що для часу кратного деякому періоду T значення сигналу завжди однакове. Найменше можливе значення T для якого це так називається фундаментальним періодом і фундаментальною частотою (f0) є:
В музичній акустиці
В музичній акустиці основна частота відповідає тону, що сприймається як найнижчий із частотних компонентів звуку з гармонічним спектром (гармонічного тону). Основна частота утворюється коливанням струни або стовпу повітря музичного інструмнта у повному об’ємі, тоді як інші частотні компоненти утворюються коливанням струни або стовпу повітря частинами та відповідають частотам, які утворюють з основною частотою кратні[3], або (у багатьох музичних інструментах) близькі до кратних відношення[4].
Фундаментальна частота в музичній практиці часто називається основним тоном (проте не ідентична поняттю основного тону в гармонії)[5][4] або також першою гармонікою[6]. Інші гармоніки нумеруються відповідно до їх появи над основною.