Олійник Микола Дмитрович

Олійник Микола Дмитрович
Олійник Микола Дмитрович
рос. Николай Дмитриевич Олейник
Народився	20 січня 1944 (80 років); Матусів, Шполянський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Діяльність	актор
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад	Кіностудія ім. О. Довженка
Роки діяльності	1967 — тепер. час
IMDb	nm0646245
	Нагороди та премії
	Заслужений артист України

Микола Дмитрович Олійник (нар. 20 січня 1944, с. Матусів, Черкаська область, УРСР, СРСР) — радянський і український актор. Заслужений артист України (2003), Народний артист України (2018).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олійник.

Біографія

Батько Дмитро Філонович викладав музику i спів в середній школі № 2, а також керував хором.

Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1969).

Актор Київської кіностудії ім. О. П. Довженка.

Член Національної Спілки кінематографістів України.

Звання

Заслужений артист України (10 вересня 2003) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва, творчі досягнення та плідну професійну діяльність^[1]
Народний артист України (1 грудня 2018) — з нагоди 27-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року^[2]

Фільмографія

Знявся у стрічках:

«Сто тисяч» (1958)
«Білі хмари» (1968, Ваня)
«На Київському напрямку» (1968, Волков)
«Комісари» (1969)
«Повертайся з сонцем» (1969, Коля, «Узбекфільм»)
«Мир хатам, війна палацам» (1970)
«В'язні Бомона» (1970)
«Білий птах з чорною ознакою» (1970, Роман; роль озвучив актор Павло Морозенко)
«Де ви, лицарі?» (1971)
«Схованка біля Червоних каменів» (1972, Алексєєв)
«Хлопчину звали Капітаном» (1973)
«Чорний капітан» (1973)
«Таємниця партизанської землянки» (1974, Коцюба)
«Там вдалині, за рікою» (1975)
«Хвилі Чорного моря» (1975)
«Єралашний рейс» (1977, Похмурий)
«Р. В. С.» (1977, Головень)
«Доля» (1977, Рябокляч, «Мосфільм»)
«Женці» (1978, Ковальов)
«Підпільний обком діє» (1978, Новиков)
«Свято печеної картоплі» (1978)
«Бунтівний „Оріон“» (1978)
«Шлях до Софії» (1978—1979)
«Розколоте небо» (1979)
«Віщує перемогу» (1979)
«Від Бугу до Вісли» (1980)
«Високий перевал» (1981)
«Повернення Баттерфляй» (1982)
«Жіночі радощі й печалі» (1982)
«Украдене щастя» (1984)
«За ніччю день іде» (1984)
«Два гусари» (1984, т/ф, 2 с, офіцер)
«За два кроки від „Раю“» (1985, полковник)
«І ніхто на світі» (1986, Матюшенко)
«Без сина не приходь!» (1986, Гусов)
«Мама, рідна, любима...» (1986, голова колгоспу)
«Капітан „Пілігрима“» (1986)
«Фантастична історія» (1988, гравець)
«Зона» (1988)
«Грішник» (1988)
«Підпалювачі» (1988)
«Чорна Долина» (1988)
«Хочу зробити зізнання» (1989)
«Війна на західному напрямку» (1990, т/ф, 6 а)
«Подарунок на іменини» (1991)
«Особиста зброя» (1991)
«Вишневі ночі» (1992)
«Тарас Шевченко. Заповіт» (1992—2005)
«Секретний ешелон» (1993)
«Дорога на Січ» (1994)
«Страчені світанки» (1995)
«Помешкання у завулку»
короткометражний фільм «Собачий вальс»
«Чорна рада» (2000)
«День народження Буржуя 2» (2001)
«Молитва за гетьмана Мазепу» (2001)
«Далеко від Сансет бульвару» (2005)
«Повернення Мухтара-3» (2006)
«Тарас Бульба» (2009)
«Анна Герман. Таємниця білого янгола» (2012)
«Будинок з ліліями» (2014)
«Поки станиця спить» (2014)
«Жінка його мрії» (2015, Михайло Степанович) та ін.

Примітки

Джерела

Спілка кінематографістів України. К., 1985. — СІ 15—116.

Посилання

Микола Олійник на сайті IMDb (англ.)
Фільмографія на kino-teatr.ru(рос.)

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1]

[2]

Search