Нові християни
Нові́ христия́ни (ісп. Cristianos nuevos; порт. Cristão-novos), або конверти́ти (ісп. conversos) — охрещені іновірці (юдеї, мусульмани тощо) та їхні нащадки у Іспанії та Португалії XIV—XIX століть. Первісно термін мав нейтральне значення[1]. З часом став зневажливим внаслідок поширення ідеї «чистоти крові» та сумнівів у нещирості навернених (таємного сповідування юдаїзму та ісламу). Використовувався як антонім «старих християн», нарівні із лайливими прізвиськами: марани («свині»), торнадіди («перевертні»), мориски («мавринята»), аль-борайки («лицеміри») тощо[1].
Нові християни | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Близькі до: | марани, мориски | ||||||
Мова | іспанська, португальська | ||||||
Релігія | католицизм; таємно: юдаїзм, іслам |
Історія
Іспанія
У ХІІІ столітті арагонські королі взяли курс на навернення своїх підданих євреїв у християнство. Згідно з королівським указом від 1263 року вони повинні були відвідувати проповіді домініканців й брати участь у диспутах з ними. Курс особливого успіху не мав: формально навернені у християнство євреї таємно поверталися до юдаїзму[1].
4 квітня 1391 року в Севільї відбувся великий єврейський погром, наслідком якого стало насильницьке навернення уцілілих євреїв до християнства. Влітку заворушення перекинулися на інші міста Андалусії – Хаен, Кармону і Кордову, а звідти – до інших міст Кастильської Корони: Толедо, Мадриду, Бургоса, Сеговії, Сарагоси, Барселони, Валенсії, Пальми. Рятуючи свої життя, багато євреїв приймали християнську віру та іспанські імена. Так постала перша велика група нових християн. Деякі з них продовжували таємно сповідувати юдаїзм, але чимало осіб стали ревними нової віри. Зокрема, серед них бургоський єпископ Пабло де Санто-Марія (1350–1435; Шломо ха Леві), канцлер Кастилії, опікун майбутнього короля Хуана ІІ, патріарх роду де Картахена; Херонімо де Санта-Фе (? – 1419; Ієхошуа Лоркі), ініціатор Тортоського диспуту (1414) та інші[1].
У 1410 – 1415 роках число нових християн в Іспанії зросло завдяки проповідницькій діяльності місіонера-домініканця Вісенте Феррера. 1411 року він перетворив Толедську синангогу на церкву, охрестивши 4 тисячі юдеїв. 1412 року місіонер переконав кастильську регентшу Каталіну видати едикт, що накладав обмеження на соціально-економічні права нехристиян, змушуючи євреїв приймати хрещення. Маючи підтримку арагонського короля Фернандо, домініканець навернув багато євреїв з Сарагоси, Дароки, Калатаюда та інших міст. Серед навернених були майбутній арагонський канцлер Луїс де Сантанхель (? – 1498) і Габрієль-Санчес де Калатаюд (?–?; Іцхак Халуф), патріарх арагонського роду Санчесів[1].
Важливим поштовхом до християнізації євреїв був Тортоський диспут 1414 року, на якому християнські місіонери перемогли юдейських вчених, а також страта голів Сеговійської єврейської громади в 1415 році. На кінець 1410-х років в Іспанії нараховувалося близько 70 тисяч нових християн[1].
Іспанське міщанство було невдоволене зростанням впливу євреїв-конвертитів у суспільстві. 1449 року в Толедо, роздратованому податковою політикою, спалахнув бунт під проводом Педро Сармієнто проти чиновників з числа нових християн (кастильського скарбника Дієго Гонсалеса, відкупника Алонсо Кота та інших). Бунтарі під тортурами змусили останніх зізнатися у вірності юдаїзму і стратили їх на вогнищі. Посилаючись на постанови 4-го Толедського собору (633 р.) та вигадані привілеї, даровані королем Альфонсо VII, толедці видали прокламацію, якою забороняли особам з числа нових християн займати урядові посади в місті. Подібні події відбулися в усіх містах Кастилії. Так, в Сьюдад-Реалі стався погром і бої, внаслідок чого хрещені євреї були змушені тікати з міста[1].
Акт міщан Толедо, який закликав до дискримінації нових християн, спричинив широку полеміку. Проти дискримінації виступили нащадки самих конвертитів: кардинал Хуан де Торквемада (син нової християнки і дядько Томаса де Торквемади), бургоський єпископ Алонсо де Картахена (син Пабло де Санта-Марії) та інші[1].
Португальська влада висилала нових християн за межі країни як деградаду. Деякі деґредаду домоглися слави, як дослідники у внутрішніх районах колоній, зробивши своє ім'я майже таким же відомим для нащадків, як і великі капітани-відкривачі. Наприклад Жоао Нунес - новий християнський деградаду, взятий Васко да Гамою під час першої експедиції до Індії. Завдяки своїм елементарним знанням івриту та арабської мови, Нунес першим вирушив на берег у Кожикоде, Індія, і саме Нунес (а не Гама) вимовив знамениту фразу "Ми прийшли шукати християн та спецій"[2].
«Холостяк Кананійський» (Bacherel de Cananéia), загадковий новохристиянський деградаду, відомий просто як «Холостяк»[3]. Закинутий на узбережжі Південної Бразилії в 1502 році, він дістався до великого вождя індіанців гуарані біля Кананеї. У 1533 році "Холостяк", як відомо, провів рейд, щоб звільнити та знищити португальську колонію Сан-Вісенті.
Португалія
- Лісабонський погром (1506)
Див. також
Примітки
Джерела
- Новые христиане // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.), Т. 5, Кол.: 746–755.
- Las tres culturas. Gonzalo Anes (dir.) Real Academia de la Historia, 2004, ISBN 8495983990.
- Baroja, Julio Caro. Los judíos en la España moderna y contemporánea. Akal, 2000, ISBN 8470900900.
- Baroja, Julio Caro. Los moriscos del Reino de Granada: Ensayo de historia social. Alianza, 2003 (ed. original, Itsmo, 1976), ISBN 8420678600.
- Castro, Américo. España en su historia: cristianos, moros y judíos. Barcelona: Crítica, 2001 ISBN 8484321533
- Kaplan, Yosef. Jews and conversos // Proceedings of the 8th World Congress of Jewish Studies (1981), World Union of Jewish Studies, 1985, ISBN 9652236071.
- Kaplan, Yosef. An Alternative Path to Modernity: The Sephardi Diaspora in Western Europe, Brill, 2000, ISBN 9004117423.
- Netanyahu, Benzion. The Marranos of Spain: From the Late 14th to the Early 16th Century, According to Contemporary Hebrew Sources, Cornell University Press, 1999, ISBN 0801485681
- Ortiz, Antonio Domínguez. Historia de los moriscos: Vida y tragedia de una minoría. Madrid: Revista de Occidente, 1978, ISBN 8420624152.
- Ortiz, Antonio Domínguez. Los judeoconversos en España y América. Istmo 2008.
- Ortiz, Antonio Domínguez. Los judeoconversos en la España moderna. Mapfre, 1992, ISBN 8471003538.
- Ruano, Eloy Benito. Los orígenes del problema converso. Real Academia de la Historia, 2001.
- Sanches, António Ribeiro. Cristãos Novos e Cristãos Velhos em Portugal. Covilhã: Universidade da Beira Interior, 2003.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Нові християни