Никоненко Сергій Петрович
Никоне́нко Сергі́й Петро́вич (нар. 16 квітня 1941, Москва, РРФСР) — радянський і російський актор, режисер, сценарист. Лауреат Державної премії РРФСР (1970), Ленінського комсомолу (1976). Народний артист РРФСР (1991).
| Никоненко Сергій Петрович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 16 квітня 1941[1][2][3] (83 роки) Москва, СРСР[3] | |||
| Громадянство |  СРСР Росія | |||
| Діяльність | актор, кінорежисер, сценарист, кіносценарист | |||
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії (1964) і Всеросійський державний інститут кінематографії (1971) | |||
| Заклад | Державний театр кіноактора | |||
| Роки діяльності | 1958 — тепер. час | |||
| У шлюбі з | Yekaterina Voroninad | |||
| IMDb | nm0631963 | |||
| Нагороди та премії | ||||
 Никоненко Сергій Петрович у Вікісховищі | ||||
Життєпис
Закінчив акторський (1964, майстерня С. Герасимова, Т. Макарової) і режисерський (1972, у тих же майстрів) факультети Всесоюзного державного інституту кінематографії.
Знявся в українських фільмах: «Серце не прощає» (1961, Грицько Попілін), «Шурка обирає море» (1964, Шурка), «Білий вибух» (1969), «Хвилі Чорного моря» (1975—1976, «Біліє парус одинокий», Жуков), «Фантазії Веснухіна» (1976, т/ф, 2 а), «Якщо можеш, прости...», «Любочка» (1984, настройщик), «Стрибок» (1985), «Звинувачується весілля» (1986, Пилип), «Червоне вино перемоги» (т/ф), «Мої люди» (т/ф, 2 а), «Біс в ребро» (1990), «Фанданго для мавпочки» (1991), «Гра всерйоз» (1992), «Сезон оголеного серця» (1992), «Анекдотіада, або Історія Одеси в анекдотах» (1994).
Автор сценарію і режисер стрічки «Хочу вашого чоловіка» (1992).
Громадська діяльність
У березні 2014 року підписав листа на підтримку політики президента Росії Володимира Путіна щодо російської військової інтервенції в Україну.[4]
Фільмографія
- «Місця тут тихі» (1967, Тимофій Морозов)
- «Спокійний день наприкінці війни» (1970, Андрій)
- «Співай пісню, поете...» (1971, Сергій Єсенін)
- «Квітневі сни» (1980, Микола)
- «Джура — мисливець з Мін-Архара» (1985, Олексій)
- «Гумова жінка» (1991, Коля/священник)
- «Каменська» (2000) та ін.