Нашоло́мник, нашоло́мок[1] (в європейській традиції — клейнод) — прикраса на верхівці шолома. Спочатку робився з рогів тварин і пір'я птахів. Цей елемент отримав розвиток в часи лицарських турнірів, де він служив додатковим розпізнавальним знаком, за яким можна було відрізнити лицаря в хаосі турнірного бою. Нашоломник робився з легкого дерева, шкіри та пап'є-маше, а згодом його стали виготовляти й з більш цінних матеріалів.
У деяких стародавніх народів воїни носили на шоломах фігури — або як обереги, або для відмінності, або для того, щоб здаватися вищими. Для цього вибирались зображення тварин, квітів, пір'я тощо.
Багато старовинних гербів не мають нашоломника, оскільки набули свого традиційного вигляду до того, як нашоломники увійшли в моду. Стало типовим відтворення гербового щита, увінчаного шоломом з нашоломником і наметом як «верхнього герба»; останній разом зі щитом утворював іконографічно стійкий повний герб. У Німеччині нашоломники закріпилися, ставши родовими, і їх зміна нерідко служила паралеллю західній практиці внесення в щит бризур. На Заході і Півдні Європи нестабільні нашоломники часто замінялися або варіювалися власниками. У найбільших родів і династій, а до кінця XIV століття і у частини середньої знаті, з'явилися родові нашоломники, однак з ними продовжували змагатися менш довговічні. Так, більшість членів королівського дому Валуа мали право одночасно на різні нашоломники: загальнодинастичний (лілія), своєї гілки роду (бургундський пугач і т. ін.), численних реальних і титульних володінь або ж особистий.
Шолом і нашоломник повинні бути повернуті в один бік (втім дане правило не завжди дотримувалося). У європейськійгеральдиці нашоломник зображується на шоломі звичайно разом з бурелетом. Слід зауважити, що в англійській і шотландській геральдичних традиціях широко поширене вживання нашоломника без шолома, коли фігура першого перебуває вільно над щитом разом з бурелетом. У континентальних практиках подібне не прийнятно, це по суті виключно «острівна» манера.