Мілан — Турин

Мілан — Турин (італ. Milano–Torino) — одноденна шосейна велогонка, що проходить щороку на півночі Італії між містами Мілан та Турин. Маршрут перегонів становить 199 км. Перші змагання пройшли у 1876 році. Вони є найстарішими велоперегонами в Італії та одними з найдавніших у світі. Захід організовується медіагрупою RCS, якій зокрема належить газета «La Gazzetta dello Sport».

Мілан — Турин
Інформація про гонку
РегіонЛомбардія, Італія Італія
Місцеві назвиітал. Milano–Torino
Дисциплінашосейні велоперегони
ЗмаганняUCI Continental Circuits
Типодноденна
ОрганізаторRCS media group
Історія
Перша гонка1876
Номер гонки103 (2022)
Перший переможецьІталія Паоло Магретті
Рекорд перемогІталія Константе Джирарденго (5)
Останній переможецьВелика Британія Марк Кавендіш

Історія

Вперше велоперегони Мілан — Турин провели у 1876році. Першим переможцем гонки був Паоло Магретті. Настурні змагання провели тільки в 1894-му році, через 18 років після першого. Першим неіталійським переможцем став в 1911-му році французький велогонщик Анрі Пеллісьє. Частіше за інших гонку вигравав Константе Джирарденго, на його рахунку п'ять перемогу на «Мілан — Турин».

Спершу «Мілан —Турин» проводили навесні, безпосередньо перед змаганнями «Мілан — Сан-Ремо», але в другій половині 80-х її перенесли на осінь. Однак, у 2005 перегони знову проходили навесні. У 2007 році перемогу здобув Данило ді Лука і після цього «Мілан — Турин» не проводилася п'ять років через фінансову кризу. У 2012-му гонка повернулася в календар UCI, проводиться вона тепер за кілька днів до «Джиро ді Ломбардія».[1]

Характеристика перегонів

Гонщикам належить проїхати майже 200 км з передмістя Мілана Сан-Джуліано-Міланезе до 600-метрового пагорбу Суперга, який розташований неподалік Турина. Перші 162 км є майже абсолютно рівнинними. На 163-му кілометрі починається горбиста місцевість. Підйом має протяжність 4,9 кілометра і середній градієнт 9,1 %.

Відносно плоский профіль всього маршруту робить гонку однією з найшвидших у всьому циклі — у 1999 році швейцарський велогонщик Маркус Цберг досяг середньої швидкості 45,75 км/год.

Переможці

Серед переможців переважно італійські гонщики. Станом на 2016 рік неіталійці перемагали 18 разів, і це, в основному, в останні роки.[2]

  • 1876: Паоло Магретті
  • 1894: Луїджи Аїральді
  • 1896: Джованні Моро
  • 1903: Джованні Джербі
  • 1905: Джованні Россіньолі
  • 1911: Анрі Пеліссьє
  • 1913: Джузеппе Ацціні
  • 1914: Константе Джирарденго
  • 1915: Константе Джирарденго (2)
  • 1917: Оскар Егг
  • 1918: Гаетано Беллоні
  • 1919: Константе Джирарденго (3)
  • 1920: Константе Джирарденго (4)
  • 1921: Федеріко Гай
  • 1922: Адріано Дзанага
  • 1923: Константе Джирарденго (5)
  • 1924: Федеріко Гай (2)
  • 1925: Адріано Дзанага (2)
  • 1931: Джузеппе Гралья
  • 1932: Джузеппе Ольмо
  • 1933: Джузеппе Гралья (2)
  • 1934: Марко Чипріані
  • 1935: Джованні Готті
  • 1936: Чезаре Дель Канчія
  • 1937: Джузеппе Мартано
  • 1938: П'єріно Фаваллі
  • 1939: П'єріно Фаваллі (2)
  • 1940: П'єріно Фаваллі (3)
  • 1941: П'єтро К'яппіні
  • 1942: П'єтро К'яппіні (2)
  • 1945: Віто Ортеллі
  • 1946: Віто Ортеллі (2)
  • 1947: Італо Де Дзан
  • 1948: Серджио Маджині
  • 1949: Луїджи Казола
  • 1950: Адольфо Гроссо
  • 1951: Фіоренцо Маньї
  • 1952: Альдо Біні
  • 1953: Лючиано Маджині
  • 1954: Агостино Колетто
  • 1955: Клето Мауле
  • 1956: Фердинанд Кюблер
  • 1957: Мігель Поблет
  • 1958: Агостино Колетто (2)
  • 1959: Нелло Фаббрі
  • 1960: Арнальдо Памб'янко
  • 1961: Вальтер Мартін
  • 1962: Франко Бальмаміон
  • 1963: Франко Крібіорі
  • 1964: Валентин Уріона
  • 1965: Віто Такконе
  • 1966: Маріно Вінья
  • 1967: Джанні Мотта
  • 1968: Франко Бітоззі
  • 1969: Клаудіо Мікелотто
  • 1970: Лючиано Армані
  • 1971: Жорж Пінтен
  • 1972: Роже Де Вламінк
  • 1973: Марчелло Бергамо
  • 1974: Роже Де Вламінк (2)
  • 1975: Владиміро Паніцца
  • 1976: Енріко Паоліни
  • 1977: Рік Ван Лінден
  • 1978: П'єріно Гавацці
  • 1979: Адольфо Ванді
  • 1980: Джованні Баттальїн
  • 1981: Джузеппе Мартинеллі
  • 1982: Джузеппе Сарроні
  • 1983: Франческо Мозер
  • 1984: Паоло Розола
  • 1985: Даніеле Кароні
  • 1987: Філ Андерсон
  • 1988: Рольф Гельц
  • 1989: Рольф Гельц (2)
  • 1990: Мауро Джанетті
  • 1991: Давиде Кассані
  • 1992: Джанні Буньо
  • 1993: Рольф Серенсен
  • 1994: Франческо Казагранде
  • 1995: Стефано Дзаніні
  • 1996: Даніеле Нарделло
  • 1997: Лоран Жалабер
  • 1998: Нікі Еберзольд
  • 1999: Маркус Цберг
  • 2001: Мірко Челестіно
  • 2002: Мікеле Бартолі
  • 2003: Мірко Челестіно (2)
  • 2004: Маркос Серрано
  • 2005: Фабіо Саккі
  • 2006: Ігор Астарлоа
  • 2007: Данило ді Лука
  • 2012: Альберто Контадор
  • 2013: Дієго Уліссі
  • 2014: Джампаоло Карузо
  • 2015: Дієго Роза
  • 2016: Мігель Анхель Лопес
  • 2017: Рігоберто Уран
  • 2018: Тібо Піно
  • 2019: Майкл Вудс
  • 2020: Арно Демар
  • 2021: Примож Роглич
  • 2022: Марк Кавендіш

Примітки

Посилання


🔥 Top keywords: Головна сторінкаЧемпіонат Європи з футболу 2024Спеціальна:ПошукВікіпедія:Культурна спадщина та видатні постаті (2024)Збірна України з футболуБріджертониЧемпіонат Європи з футболу 2020YouTubeУкраїнаЧемпіонат Європи з футболуЗбірна Румунії з футболуРебров Сергій СтаніславовичГлобальний саміт мируРадіо «Свобода»ДефолтРумуніяЛунін Андрій ОлексійовичНаціональна суспільна телерадіокомпанія УкраїниДень батькаДовбик Артем ОлександровичШевченко Андрій МиколайовичЯрмоленко Андрій МиколайовичЧемпіонат Європи з футболу 2024 (кваліфікаційний раунд)Мудрик Михайло Петрович138-ма зенітна ракетна бригада (Україна)FacebookЄрмак Андрій БорисовичСексВійськові звання України22-га окрема механізована бригада (Україна)Зінченко Олександр ВолодимировичТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиДумками навиворіт 2Чемпіонат Європи з футболу 2016Список операторів систем розподілу України2024 у телебаченніMegogoСписок українських жіночих іменКиїв