Походить, за оповідями стародавніх родословців, від Семиградського вихідця знатного прусського роду в XII ст. Радші (в різних літописах ім'я згадується як Ратша, Рачша , Рачьтша, Рача) [1]. Його нащадок в десятому коліні Михайло Тимофійович Пушкін, на прізвисько Муса, був (в XV ст.) родоначальником Мусіних-Пушкіних. У першій половині XVII ст. деякі Мусіни-Пушкіни були воєводами в невеликих містах. Лише наприкінці XVII століття рід Мусіних-Пушкіних піднявся в особі Івана Олексійовича Мусіна-Пушкіна, який був родоначальником першої графської гілки Мусіних-Пушкіних, згаслої в 1836 в особі обер-шенка графа Василя Валентиновича Мусіна-Пушкіна, одруженого з останньою графинею Брюс і який прийняв прізвище Мусін-Пушкін-Брюс.
Щит розділений на чотири частини. У першій і четвертій частині в срібному полі зображені по одному одноглавому орлу блакитного кольору з розпростертими крилами, які тримають у правій лапі меч, а в лівій - глобус. У другій частині в срібному ж полі зображена князівськакорона. У третій частині в золотому полі рука, одягнена в червоне з оголеним мечем. Над щитом шолом і над ним золота графська корона, з якої виставлена рука, одягнена в червоне з оголеним мечем. Намет на щиті блакитний з підкладкою срібного кольору.[4][5]
Граф Олексій Іванович (1744-1817) - відомий археолог, член Російської академії; був обер-прокуроромсвященного синоду, президентом Академії мистецтв та сенатором. Перша з цих посад дала йому можливість черпати матеріали з найбагатших, майже незайманих скарбниць монастирів та єпархій; у Сопікова він купив всі папери Крекшина про Петра Великого; в багатьох містах у нього були комісіонери для покупки рукописів та книг. Завдяки всьому цьому його «зібрання» скоро стало вельми значним; ним користувався і Н. М. Карамзін, але тепер воно відомо тільки з розповідей, тому що більша частина його загинула в московській пожежі 1812 року, сам будинок зберігся до наших днів [6]; залишилися лише деякі речі, які на той час були в інших осіб або в його селі. Граф Олексій Іванович Мусін-Пушкін (1790-і) Мусіну-Пушкіну вдалося відкрити «Слово о полку Ігоревім» , найдавніший список Лаврентіївського літопису, нові списки «Руської Правди», «Заповіт Володимира Мономаха» та інше. Багато з наявних у нього рукописів А. І. Мусін-Пушкін встиг видати: «Книга Большому Чертежу» (СПб., 1792), «Руська Правда, або закони великих князів Ярослава та Володимира» (СПб., 1792 і М. 1799, разом з Болтіним і Єлагіною), «Духовна велика книга Володимира Всеволодовича Мономаха дітям своїм» (СПб., 1793), «Ироическая песнь о походе на половцев удельного князя Новгорода-Северского Игоря Святославича »(М., 1800).
Найголовніші дослідження А. І. Мусіна-Пушкіна: «Историческое исследование о местоположении древнего российского Тмутараканского княжения» (СПб., 1794); «Историческое замечание о начале и местоположении древнего российского, так называемого Холопья-города» (М., 1800); «Примечания на древние славянские месяцесловы» (в «Трудах Моск. Общ. Ист. и Др. Рос.»). Ср. Срезневский, «М. Пушкинский сборник» (СПб., 1893); «Вестник Европы» за 1813 г., ч. 72, № 21 и 22 («Записки для биографии графа А. И. Мусина-Пушкина»); «Записки и Труды Московского Общества Истории и Древней России» (1824, ч. II); «История Московского Общества Истории и Древней России», Н. Попова (М., 1884); «Библиографические Записки» (1859); «Дневник Храповицкого», изд. Барсукова; «Материалы для истории Академии художеств», П. Н. Петрова (ч. I); «Русское Обозрение» (1894, № 4).
Граф Аполлос Аполлосович (17 лютого1760-18 квітня1805) - учений, відомий своїми працями в області хімії, мінералогії та фізики; колишній віце-голова Гірської колегії в Санкт-Петербурзі ; член Лондонського королівського товариства. Після приєднання Грузії він відправився туди в 1802 для мінералогічних досліджень; в 1804 він надіслав звідти в Академію наук велике зібрання каменів і мінералів з їх описами. Список його наукових праць (більше двадцяти), починаючи з 1797, поміщений в «Biogr.-litterar. Handw ö rterbuch von Poggendorff ». Розенбергер у своїй «Історії фізики» наводить думку графа Мусіна-Пушкіна про причину звучання водневого полум'я в скляній трубці. Граф Мусін-Пушкін вважав, що звучання при цьому викликається послідовними вибухами гримучого газу. Цього пояснення деякий час дотримувалися й інші вчені.
Граф Олександр Олексійович Мусін-Пушкін (1810-і)
Граф Олександр Олексійович (1788-1813) - син Олексія Івановича, убитий в чині майора в битві під Люнебургом. Його «Щоденник», численні його вірші, переклади та історичні дослідження згоріли в Москві під час пожежі 1812 року; уцілів тільки надрукований переклад «Речи Флавиана патриарха Антиохийского к греческому императору Феодосию »(Москва, 1804 і 1813, з біографією перекладача в передмові) і збереглися звістки про його похвальні слова царям Іоанну Олексійовичу та Олексію Михайловичу, про кілька проповідей російською та французькою мовами.
Граф Михайло Миколайович (1795-1862) - навчався в Казанському університеті, брав участь у походах 1812-1814 років. З 1829 по 1845 роки був попечителем казанського навчального округу; особливо дбав про викладання східних мов; східний факультет Казанського університету вважався при ньому розсадником російських орієнталістів. Знову було введено викладання мов: монгольської, у зв'язку з історією монголів, китайської, санскриту, вірменської і маньчжурської і значно посилено викладання арабської, перської та турецько-татарської мов. Навчання східним мовам було запроваджено і в Казанської першій гімназії. З 1845 по 1856 М. Н. Мусін-Пушкін був попечителем Санкт-Петербурзького округу, де з його ім'ям пов'язують заснування в Санкт-Петербурзькому університеті факультету східних мов, переведеного з Казані. З 1849 М. Н. Мусін-Пушкін був сенатором. Як людину і начальника, М. Н. Мусіна-Пушкіна звичайно зображують вкрай суворим, запальним, честолюбним, але в той же час добрим і прямим.
