Маркопіль

На півночі Маркопіль межує з с. Шишківці, на сході — із селами Вербівчик та Орихівчик, на півдні — з с. Батьків, на заході — з с. Звижень^[5].

Село Маркопіль розташоване на одному із витоків Серету у східній частині Золочівського району, поблизу межі з Тернопільською областю^[6]. У південній частині з заходу на схід є потік Серету, який на початку зветься Вятина та творить у північно-східній частині містечка широкий став. На північ від цього потоку тече інший потік Грабарка, також із заходу на схід, він творить менший став у середині території, а далі пливе у напрямку на південний схід до Ратищів.^[5]

У 1985 році археологами Ларисою Крушельницькою та Миколою Бандрівським в урочищі Попівщина було виявлено поселення висоцької культури.

Засноване у 1628 році Яковом Собеським і назване на честь його сина Марка (від «Марко» та грец. πόλις — «місто»). Марко загинув під час українсько-польської війни 1648—1657 років.

1648—1649 рр. — село було повністю спустошене. Не знайшлося навіть людини, яка б засвідчила про масштаби спустошення. Перед польською владою від імені жителів Маркополя свідчили жителі сусідніх сіл. У 1649—1650 роках село не заплатило ні гроша податку.

Після 1652 року містечко перейшло до Маркового брата — майбутнього короля Речі Посполитої Яна Собєського.

Забудова почала формуватися навколо ринкової площі, що розташована у середині містечка, яке обмежене з півдня Маркопільським ставом, а із заходу, півночі та сходу валами. Північна сторона площі, розпланована на кряжі гори та сполучає західний та східний в’їзди до міста. Через ринкову площу Маркополя проходить єдиний шлях, який є водночас важливою внутрішньо- та зовнішньоміською комунікацією. Поруч з цим існують маленькі проходи до валів у західному, північному та східному приринковому кварталах. На кадастровій карті містечка 1830 року зазначено існування двох маленьких кварталів на території площі, які згодом спричинили виникнення двох маленьких вуличок. В актовій книзі Маркополя за 1840 рік згадано про вулицю Міську^[5].

Від середини ХІХ століття Маркопіль був у власності видатного польського політика та інтелектуала графа Володимира Дідушицького.

15 червня 1934 року село передане до Бродського повіту зі Зборівського^[7]. До 1939 року мало статус містечка.

Упродовж століть зростала кількість мешканців та будинків. У 1785 році дворів — 115, мешканців — 337. Невідомий І. Л. у 1871 році пише про містечко: «Маркопіль був колись більшим ніж тепер; панщини у ньому люди не робили. У 1717 році вогонь знищив його, з цієї причини тільки три гебрейські родини залишилися в ньому і до сьогодні з міщан утрималися, а інші були вимушені залишити Маркопіль. Маркопіль разом із Межигорами, що числили до 12 номерів, та Гаївцями містить в собі 100 руських родин. Посеред Маркополя возноситься досить добра церква Різдва Пресвятої Богородиці. Є нова школа. Є також ратуш, з широким ринком, та всього 12 міщан». 1880 року — 1047 мешканців, з них: 43 римо-католики, 942 греко-католиків. У 1931 році Маркопіль займає 34 місце у реєстрі містечок за кількістю мешканців у Тернопільському воєводстві — 1111 мешканців^[5].

У 1939 році в Маркополі мешкало 1300 осіб, з них: 1209 — греко-католики, 65 — римо-католики та 26 юдеїв). Нині у селі мешкає 703 особи^[2].

Церква Вознесіння Господнього
За переказами, у Маркополі за ставом на горі під гаями, що біля села Межигори, давніше існувало село Ретвяни, у якому був монастир. Коли на Ретвяни напали татари, на цій липі з'явилася Божа Мати з Дитятком на руках. Цим самим Вона вказала негайно покинути село та сховатися у лісі. Завдяки цьому знаменню ретвянці були врятовані. Вдячні люди у 1749 році на місці появи Богородиці спорудили дерев'яну церкву Вознесіння Христового.^[8]

Певний час церква виконувала функції парафіяльного храму. Ікону Пресвятої Богородиці намалював для існуючої церкви маляр Осип Курилас. Нині церква в користуванні громади УГКЦ^[5].

Під час першої світової війни церкву було знищено. Збереглася лише чудотворна ікона, яку парафіянка Текля Когус перенесла до сусіднього села. У міжвоєнний період, а саме на початку 1930-х років, завдяки старанням пароха Богдана Ковальського, було збудовано сучасну церкву Вознесіння Господнього та урочисто перенесено до неї чудотворну ікону Пресвятої Богородиці^[8].

Церква знаходиться за селом з південного боку, на пагорбі посеред цвинтаря, оточена великою кількістю кам'яних надгробків з XIX століття. Однонавова, одноверха, з гранчастою вівтарною частиною до якої з півночі прибудована ризниця. Оточує церкву невелике піддашшя на приставлених кронштейнах. На західному фасаді над входом — невеликий балкон^[9].

У південній стіні є бічний вхід. Стіни вертикально шальовані дошками та лиштвами. На гребені багатосхилого даху ближче до східного краю здіймається світловий восьмерик оббитий бляхою, вкритий банею з ліхтарем та маківкою. Під час ремонту усі покриття дахів замінили новою бляхою^[9].

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1896)
Оригінальна мурована церква Різдва Пресвятої Богородиці збудована в 1892—1896 роках у центрі містечка, з північного боку ринкової площі, будівничим Ставарським із Сіняви та стараннями місцевого пароха о. Івана Кумицького. За своєю архітектурою церква нагадує одночасно проєкти архітекторів Василя Нагірного та Юліана Захаревича, а вінчає її пірамідальний купол у «волинському стилі». Храм розписував маляр Антін Манастирський^[10].

Маркопільський замок
До початку XVIII століття в селі був так званий Маркопільський замок^[11]. Перша згадка про замок в актовій книзі датується 1688 роком, а саме: «згадується, що Іван Остапейко продав свій батьківський дім Янові Ікачові навпроти замку, тобто дім у плані зі зрубленою світлицею, пекарнею, стрихом і сіньми, без ґрунту та без саду». Протягом 1695—1722 років замок або двір згадувався в архівних документах, а від 1736 року замок або двір не згадується^[5]. До наших днів добре збереглися земляні оборонні вали цього замку^[6].

Народилися

• Зьомбра Григорій (24.01.1915—15.11.1994) — військовик, учасник самооборонних відділів ОУН на Брідщині, воїн 29-го піхотного полку 1-ї Української дивізії «Галичина», член СУБ, ОбВУ, та УКПО у Великій Британії. Помер у м. Іпсвіч (Англія), а похований на Маркопільському сільському цвинтарі^[12].
• о. Ковальський Юрій (1928—1994) — священник УГКЦ. У 1946 році закінчив 8 класів української гімназії у Берхтесґадені, а 1947 року отримав матуру. Далі навчався на теології у містах Гіршберґ (Баварія) та Куренберґ (Нідерланди). Висвячений у 1953 році. Служив у різних парафіях Канади. Помер та похований у місті Берлінгтон (Канада)^[13].
• Крупніцький Богдан (1991—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Лаврін Віктор Іванович (нар. 1965) — викладач предмету «Захист Вітчизни» та трудового навчання у Бродівській загальноосвітній школі № 3, керівник Бродівського окружного секретаріату та член Політичної Ради ЛОО «Єдиний центр».
• Лаврін Григорій (псевда — «Богун», «Юрій», «Назар»; нар. 1925, Маркопіль — 28 вересня 1947, Обаринці) — районовий референт пропаганди. Закінчив малу духовну семінарію. 1942 року вступив у члени ОУН. 1943 року зі школи його забрано до дивізії СС «Галичина», звідки разом з цілою групою перейшов до УПА. Після 1945 року був командиром СКВ. У січні 1946 року — районовий референт пропаганди. 28 вересня 1947 року потрапив у засідку в селі Обаринці, де й загинув.

Перебували

• Рибчинський Олег Валерійович — кандидат архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної та мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка». Здійснив реконструкцію Маркополя, відтворивши графічно кожен його будинок.

• Вуйцик В., Івасейко С., Слободян В. Українські церкви Бродівського району. — Львів : Місіонер, 2000. — 192 с.
• І. Л. Городок Маркополь // Временник института ставропигийского. — Львов : Ставропигийский институт, 1871.
• Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Тронько П.(голова) та ін. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3. — 980 с.
• Лаврін П. Маркопільський замок: спроба локалізації // Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Матеріали II краєзнавчої конференції. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2008. — С. 17—22.
• Лаврін П. Маркопіль місто і село: короткий нарис історії / П. Лаврін. — 2-ге, допов. — Дрогобич : вид-ць Святослав Сурма, 2008. — 156 с.
• Лаврін П. Містечко Маркопіль. — Дрогобич, 2003. — 68 с.
• Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Иллюстрированный справочник-каталог) / Жариков Н., Артеменко И. и др. — Киев : Будівельник, 1985. — 339 с. (рос.)
• Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель. — Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація. — Львів, 1996. — Т. 4. — С. 102.

• Історико-краєзнавчий музей с. Маркопіль [Архівовано 25 листопада 2017 у Wayback Machine.]
• У Маркопіль, до чудотворного образу Божої Матері Вознесінської (ТРК «Броди»)
• У Бродівському районі Львівщини оголошено жалобу
• Відзначення 120-ї річниці храму Різдва Пресвятої Богородиці у с. Маркопіль [Архівовано 6 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Маркопільський навчально-виховний комплекс [Архівовано 13 січня 2019 у Wayback Machine.]
• На Бродівщині можуть закрити 6 шкіл — «Свобода»

• Бродівський район
• Історія Бродівщини