Мадригал

Як літературний жанр, мадригал мав вигляд короткого ліричного (рідше — сатиричного) вірша на тему кохання, пізніше — дотепний віршований комплімент (іноді іронічний), адресований жінці. Нікола Буало у своєму трактаті писав: «Мадригал повинен дихати — ніжністю, солодкістю й любов'ю». Генетично мадригал сходить до еротичних народних пісень провансальських пастухів.

Як музичний жанр XIV століття мадригал — 2–3-голоса пісня з кількох куплетів та приспіву. У XVI ст. набуває рис 4–5-голосої вокальної поеми ліричного змісту. Згодом стиль мадригалу стає драматичнішим, спостерігається також відхід від вокальної поліфонії шляхом виділення верхнього голосу та появи інструментального супроводу.

• Франческо Ландіні,
• Вінченцо Галілеї,
• Чіпріано де Роре,
• Бальдассаре Донато,
• Клаудіо Монтеверді,
• Орландо ді Лассо,
• Джованні П'єрлуїджі да Палестріна,
• Джованні Доменіко да Нола,
• Джезуальдо да Веноза,
• Антоніо Лотті,
• Томас Морлі,
• Генріх Шютц,
• Джованні Бокаччо,
• Франческо Петрарка.

В XX ст. — Богуслав Мартіну, Ігор Стравінський, Пауль Гіндеміт та інші.

• Мадригальна комедія

• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
• Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2.

• Мадригал // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 7.
• Мадригал // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 310. — 634 с.