Лондонівська глибина проникнення

Лондонівська глибина проникнення — характеристика надпровідника, яка визначає наскільки глибоко може проникнути в нього магнітне поле. Названа на честь Фріца та Гайнца Лондонів, які в 1935 запропонували рівняння Лондонів для опису магнітних властивостей надпровідників.

Лондонівська глибина проникнення ${\displaystyle \delta }$ визначається формулою^[1]

${\displaystyle \delta ={\sqrt {\frac {mc^{2}}{4\pi e^{2}n_{s}}}}}$

де m — маса електрона, c — швидкість світла у вакуумі, e — заряд електрона, ${\displaystyle n_{s}}$ — густина надпровідної фракції електронів у надпровіднику.

Затухання магнітного поля в глибину надпровідника визначається формулою

${\displaystyle \mathbf {B} =\mathbf {B} _{0}e^{-x/\delta }}$

де ${\displaystyle \mathbf {B} }$ — магнітна індукція на глибині x, а вектор ${\displaystyle \mathbf {B} _{0}}$ — паралельний поверхні надпровідника.

Затухання магнітного поля в глибину надпровідника описується даною формулою в тому випадку, коли глибина проникнення ${\displaystyle \delta }$ набагато більша за довжину когерентності. Така ситуація щодо надпровідника називається лондонівською.

Зазвичай лондонівська глибина проникнення має порядок 10⁻⁶ ${\displaystyle \div }$ 10⁻⁵ см.