Локтєв Костянтин Борисович

Один з найкращих радянських хокеїстів кінця 50-х і першої половини 60-х років. Народився 16 червня 1933 року в Москві. У дитинстві мешкав у Сокольниках. Вихованець хокейної школи «Спартака». За головну команду виступав у чемпіонаті 1952/53, забив 11 голів. В 1953 році клуб розформували, а Локтєв наступний сезон провів у складі ленінградського ОБО (шість матчів, чотири закинуті шайби).

З 1954 року — гравець московського ЦДРА. На початку кар'єри, молоді Александров та Локтєв, грали з досвідченим Олександром Черепановим. Згодом до них приєднався Олександр Альметов. Ця ланка існувала сім років і вважається найсильнішою у радянському хокеї 60-х років. Сучасники називали їх «тріо академіків».

	На льоду Локтєв, Альметов і Александров виглядали як єдине ціле — висока техніка, чудово розвинена інтуїція гарантували найвищу синхронність дій. Ця ланка було першою в нашому хокеї, що почали вести гру на інтуїтивній основі...
— Анатолій Тарасов [1]

У складі столичного армійського клуба десять разів здобував золоті нагороди чемпіонатів країни. По одному разу був срібним і бронзовим призером національної ліги. За п'ятнадцять сезонів у чемпіонаті СРСР провів 340 матчів та забив 213 голів. Чотири рази перемагав у кубку СРСР. За результатами сезону обирався до символічної збірної. Шість разів входив до списку 34-х найкращих радянських хокеїстів сезону (1959, 1960, 1963—1966)^[2].

За збірну Радянського Союзу дебютував 10 січня 1956 року. У Лозанні радянські хокеїсти перемогли команду Швейцарії (6:4). У четвертому поєдинку відзначився закинутою шайбою у ворота команди НДР.

У складі національної збірної був учасником двох Олімпіад (1960, 1964). У Скво-Веллі здобув бронзову нагороду, а в Інсбруку збірна СРСР була найсильнішою.

Брав участь у восьми чемпіонатах світу. Спочатку були три срібні медалі, потім дві бронзові. На турнірі 1963 року участі не брав, а в трьох наступних здобував золоті нагороди. На чемпіонатах Європи — шість золотих та дві срібні нагороди. У 1966 був названий найкращим нападником турніру. Двічі був обраний до символічної збірної (1965, 1966)^[3].

У головній команді країни виступав протягом тринадцяти років. На Олімпійських іграх та чемпіонатах світу провів 57 матчів (50 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 113 матчів (83 голи).

• Олімпійський чемпіон (1): 1964
• Бронзовий призер (1): 1960
• Чемпіон світу (3): 1964, 1965, 1966
• Срібний призер (3): 1957, 1958, 1959
• Бронзовий призер (2): 1960, 1961
• Чемпіон Європи (6): 1958, 1959, 1960, 1964, 1965, 1966
• Срібний призер (2): 1957, 1961
• Чемпіон СРСР (10): 1955, 1956, 1958, 1959, 1960, 1961, 1963, 1964, 1965, 1966
• Срібний призер (1): 1957
• Бронзовий призер (1): 1962
• Володар кубка СРСР (4): 1955, 1956, 1961, 1966

• Статистика виступів на Олімпійських іграх [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
• Біографія на сайті Championat.com (рос.)
• Профіль на сайті Yandex.ru (рос.)
• Профіль на сайті Chidlovski.net [Архівовано 15 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)