Лозниця Сергій Володимирович
Сергі́й Володи́мирович Лозни́ця (біл. Сяргей Уладзіміравіч Лазніца, рос. Сергей Владимирович Лозница; нар. 5 вересня 1964, Барановичі, Берестейська область, Білорусь) — російський кінорежисер та сценарист білоруського походження. З 2001 року режисер разом із родиною мешкає та працює в Німеччині[2].
| Сергій Лозниця | ||
|---|---|---|
| біл. Сяргей Уладзіміравіч Лазніца | ||
 | ||
| Сергій Лозниця, 2010 | ||
| Дата народження | 5 вересня 1964 (59 років) | |
| Місце народження | Барановичі, Брестська обл., Білоруська РСР, СРСР | |
| Громадянство |  СРСР→ Україна[1] | |
| Alma mater | КПІ (1987) ВДІК (1997) | |
| Професія | кінорежисер | |
| Кар'єра | 1996 — нині | |
| Напрям | документальне кіно ігрове кіно | |
| Нагороди |
| |
| IMDb | ID 0523665 | |
| loznitsa.com | ||
 Лозниця Сергій Володимирович у Вікісховищі | ||
18 березня 2022 року рішенням Правління і Наглядової ради Української кіноакадемії виключений зі складу Української кіноакадемії з проханням до світової спільноти «не позиціонувати Сергія Лозницю як представника української культурної сфери» та не згадувати його як «українського режисера».[3][4][5]
«Я був і залишаюся українським кінорежисером», – написав у відповідь Сергій Лозниця у своєму відкритому листі [6]
Біографія
Народився в Білорусі[2], де провів дитинство та ранні роки. Пізніше його родина переїхала жити в Україну й середню школу він закінчив вже в Києві. У 1981—1987 роках навчався у Київській політехниці на факультеті систем керування з фаху «Прикладна математика». Після закінчення КПІ, у період 1987—1991 років працював науковим співробітником в Інституті кібернетики АН УРСР та перекладачем з японської[7].
1991 переїхав жити та працювати в Російську Федерацію. У 1991—1997 роках навчався у ВДІК на відділенні режисури ігрового кіно (майстерня Нани Джорджадзе), який закінчив із відзнакою. У 2000 році працював на Санкт-Петербурзький студії документальних фільмів.
У 2001 році режисер разом із родиною переїхав жити в Німеччину, де відтоді мешкає та працює.
У 2013—2014 роках під час Євромайдану підтримував протестувальників і задокументував Революцію гідності у своєму фільмі «Майдан».
Має громадянство України[1]. Свої фільми знімає переважно російською мовою[8].
Про своє походження
У 2010 році режисер в одному з інтерв'ю російським ЗМІ самоідентифікував себе як «російський документаліст»[9]. Хоча у 2015 в інтерв'ю українським ЗМІ заявляв, що питання того, чи є він білорусом, українцем чи росіянином, не є для нього суттєвим, і якби хтось назвав його, наприклад, українцем, то він би не заперечував[10].
Творчість
Почав свою творчість як російський документаліст та створив три повнометражні та дев'ять короткометражних документальних фільмів. Згодом почав також знімати повнометражні художні фільми, зокрема «Щастя моє» (2010), «У тумані» (2012) тощо. Фільми режисера неодноразово змагалися в основному конкурсі на Каннському кінофестивалі.
2011 року ретроспектива робіт режисера була показана на Міжнародному кінофестивалі документальних стрічок у Салоніках[11].
Фільмографія
Режисер
Ігрові
- 2010 — Щастя моє (рос. Счастье мое)
- 2012 — У тумані (рос. В тумане)
- 2017 — Лагідна (рос. Кроткая)
- 2018 — Донбас
Документальні
- Документальні короткометражні
- «Сьогодні ми побудуємо будинок» (рос. Сегодня мы построим дом) (1996, 28 хв)
- «Життя, осінь» (рос. Жизнь, осень) (1996, 34 хв)
- «Залізнична станція» (рос. Полустанок) (2000, 25 хв)
- «Портрет» (рос. Портрет) (2002, 28 хв)
- «Фабрика» (рос. Фабрика) (2004, 30 хв)
- «Артіль» (рос. Артель) (2006, 30 хв)
- «Чудо Святого Антонія» (рос. Чудо Святого Антония) (2012, 40 хв)
- «Лист» (рос. Письмо) (2012, 20 хв)
- «Відбиття» (рос. Отражение) (2014, 8 хв) (прим.: частина збірки «Мости Сараєва»)
- «Старе єврейське кладовище» (рос. Старое еврейское кладбище) (2014, 20 хв)
- Документальні повнометражні
- «Поселення» (рос. Поселение) (2001, 80 хв)
- «Пейзаж» (рос. Пейзаж) (2003, 60 хв)
- «Блокада» (рос. Блокада) (2005, 52 хв)
- «Вистава» (рос. Представление) (2008, 83 хв)
- «Північне світло» (рос. Северный свет) (2008, 52 хв)
- «Майдан» (нід. Maidan) (2014, 130 хв)
- «Подія» (рос. Событие) (2015, 74 хв)
- «Аустерліц[en]» (нім. Austerlitz) (2016, 94 хв)
- «День Перемоги» (нім. Den' Pobedy) (2018, 94 хв)
- «Процес» (англ. Process) (2018, 125 хв)
- «Державний похорон[en]» (англ. State Funeral) (2019, 135 хв)
- «Бабин яр. Контекст» (англ. Babi Yar. Context) (2021, 120 хв)
- «Природна історія руйнування» (англ. The Natural History of Destruction) (2022, 112 хв)
- «Київський процес» (англ. The Kiev Trial) (2022, 146 хв)
Повнометражні художні фільми
| Рік | Назва українською | Назва в оригіналі | Міжнародна назва | Значиться у титрах як | Мова | Примітки | ||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Режисер | Сценарист | Продюсер | ||||||
| 2010 | Щастя моє | рос. Счастье моё | англ. My Joy | Так | Так | Ні | російська | Перший повнометражний художній фільм Сергія Лозниці. Фільм став першим художнім фільмом української ко-продукції, номінованим на Каннському міжнародному кінофестивалі. Фільм є спільною продукцією кіностудій Sota Cinema Group (Україна) ma.ja.de. GmbH (Німеччина) та Lemmingfilm (Нідерланди). |
| 2012 | У тумані | рос. В тумане | англ. In The Fog | Так | Так | Ні | російська | Другий повнометражний художній фільм Сергія Лозниці. Фільм знято за однойменною повістю білоруського письменника Василя Бикова. Фільм здобув приз FIPRESCI на Каннському міжнародному кінофестивалі, головну нагороду 9-го міжнародного кінофестивалю «Золотий абрикос» (Єреван) у номінації «Ігрове кіно», приз «Найкращий фільм за версією журі» Одеського міжнародного кінофестивалю. |
| 2017 | Лагідна | рос. Кроткая | англ. A Gentle Creature | Так | Так | Так | російська | Третій повнометражний художній фільм Сергія Лозниці. Фільм знято за однойменною повістю російського письменника Федора Достоєвського. Фільм був учасником основного конкурсу 70-го Каннського міжнародного кінофестивалю. |
| 2018 | Донбас | рос. Донбасс | англ. Donbass | Так | Так | Ні | російська[12] українська (дубляж) | Четвертий повнометражний художній фільм Сергія Лозниці. Фільм знято за фінансової підтримки Держкіно України (фільм переміг на 8 пітчінгу Держкіно) |
Нагороди
- 2001 — Міжнародний кінофестиваль у Каннах — Перший приз у конкурсі «Cinéfondation» («Портрет»).
- 2005 — Міжнародний фестиваль фільмів про права людини «Сталкер» в Москві («Блокада»):
- Спеціальний диплом журі
- Приз журі Гільдії кінознавців та кінокритиків Росії «Слон» «За принципову новизну роботи з хронікальним матеріалом та досягнення ефекту „відображеного часу“»
- 2006 — кінопремія «Ніка» за найкращий неігровий фільм («Блокада»).
- 2007 — номінації на премію «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій (англ. Best Original Screenplay) та найкращий фільм іноземною мовою («Лабіринт Фавна»)[13].
- 2010 — гран-прі 40-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» за повнометражну стрічку «Щастя моє».
- 2010 — на Єреванському міжнародному кінофестивалі «Золотий абрикос» фільм режисера «Щастя моє» отримав другий приз фестивалю в номінації «найкращий ігровий фільм».
- 2015 — гран-прі 9-го міжнародного фестивалю фільмів про права людини в Нюрнберзі (Німеччина) за документальний фільм «Майдан».
- 2017 — премія «Золота дзиґа» найкращому режисерові Української кіноакадемії.
- 2018 — премія за найкращу режисуру на конкурсі 71-ого кінофестивалю в Каннах «Особливий погляд».
- 2018 — премія «Дракон драконів» за творчий доробок на 58-му Краківському кінофестивалі[14].
- 2018 — гран-прі 15-го міжнародного Фестивалю європейського кіно в Севільї за фільм «Донбас»[15].
- 2018 — Золотий павич за найкращий фільм 49-го Індійського міжнародного кінофестивалю в Гоа за «Донбас»[16].
- 2018 — «Срібна піраміда» — спеціальний приз журі найкращому режисерові на 40-му Каїрському міжнародному кінофестивалі. за фільм «Донбас»[17].
- 2019 — Державна премія України імені Олександра Довженка 2019 року — за створення ігрового, повнометражного фільму «Донбас» (2018 рік)[18]
Примітки
Посилання
| Вживання зовнішніх посилань у цій статті не відповідає правилам та настановам Вікіпедії щодо розділу «Посилання». |
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Лозниця Сергій Володимирович |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лозниця Сергій Володимирович |
- Офіційний сайт (англ.) (рос.)
- Біографія Лозниця Сергія [Архівовано 17 травня 2018 у Wayback Machine.] на сайті kino-teatr.ua
- Энциклопедия КИНО (рос.)
- Сергій Лозниця: «Я не знімаю фільми для жодної країни» — Радіо Свобода [Архівовано 1 вересня 2010 у Wayback Machine.] (укр.)
- М.Петрук, А.Шевченко: Украинский режиссер поразил Канны глубинкой. — segodnya.ua [Архівовано 24 травня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- Сергей Лозница: у искусства нет национальности. — BBC.ru [Архівовано 14 травня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- Фільм з України на Каннському фестивалі. — BBC.ua [Архівовано 19 квітня 2010 у Wayback Machine.] (укр.)
- Український фільм «Щастя моє» режисера Сергія Лозниці у Каннах. — kolomyya.org [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
- Kunstfilme im Wettbewerb von Cannes. — FOCUS.de Online [Архівовано 16 серпня 2012 у Wayback Machine.] (нім.)
- «My Joy» — ARTE[недоступне посилання з липня 2019] (нім.)
- Сергій Лозниця отримав приз FIPRESCI в Каннах. — Gazeta.ua [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](укр.)
- Репортаж із виступів Сергія Лозниці на Одеському кінофестивалі «Ворони у нашому фільмі кричать із литовським акцентом». — Журнал «Країна» № 132 за 26.07.2012 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](укр.)
- Новий фільм Лозниця зняв у гірському селі в Португалії. ВІДЕО. — Gazeta.ua(укр.)
- Майстер-клас Сергія Лозниці для студентів кіношколи 3-го Одеського кінофестивалю 19 липня 2012 [Архівовано 30 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Майстер-клас Сергія Лозниці на 5-му Одеському кінофестивалі, 14.07.14 [Архівовано 30 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Кінорежисер Лозниця про «Щастя моє» і не тільки [Архівовано 15 травня 2010 у Wayback Machine.] на сайті Telekritika.ua
- «Ми зупинилися в 1917 році й не підемо далі, доки не зрозуміємо, що тоді сталося» — Сергій Лозниця. — Журнал «Країна» № 45 за 05.11.2010(укр.)
- Лук'ян Галкін. Сергій Лозниця: «Коли право на силовий контроль відбирає кожен – починається Донбас». Moviegram. 18.10.2018. Архів оригіналу за 7 квітня 2019.
- Лук'ян Галкін. Бабин Яр, антисемітизм, Хржановський та прем‘єра в Каннах — Сергій Лозниця | Каннський кінофестиваль [Архівовано 20 липня 2021 у Wayback Machine.] / YouTube. 14 липня 2021.