Лозинський Михайло Леонідович

Родина Лозинських походить з Поділля, Західної України. Прізвище походить від українського слова лоза, а його представники були православним дворянським родом з невеликими статками. Аби відрізнятися від інших Лозинських, мали місцеве прізвисько — Діжа-Лозинські. Чому саме Діжа, відомостей не збереглося.

Батько — Лозинський Леонід Якович, закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького імператорського університету, був відомим адвокатом у Петербурзі, завдяки чому матеріальний стан родини потроху стабілізувався. Був пристрасним бібліофілом, заохочував вивчення європейських мов у родині. Для синів виписував журнал — німецькою, для дочки — французькою.Молодший брат Михайла Григорій Леонідович теж став перекладачем, знав старофранцузьку і сучасну французьку, фінську, шведську, португальську, арабську мови.Мати — Анна Іванівна, емігрувала у Францію після більшовицького перевороту, похована разом з молодшим сином Григорієм на цвинтарі Сен-Женевьєв де Буа під Парижем.

Мав трьох дітей — Михайла, Григорія, Єлизавету.

Михайло Леонідович закінчив 1-шу петербурзьку гімназію з золотою медаллю. Після закінчення гімназії жив у Німеччині, слухав лекції.в Берлінському університеті. Але базову освіту отримав у Петербурзькому університеті (юридичний факультет). Юристом не став, натомість ще п'ять років навчався на історико-філологічному факультеті.

Серед знайомих Михайла Леонідовича — відомі представники петербурзької літератури:

• Мандельштам Осип Емільович
• Анна Ахматова та інші.

Бібліофільські зацікавлення Михайла Леонідовича привели його до видавничої праці та служби в бібліотеці. З 1914 по 1937 рр. він — працівник Публічної Бібліотеки (нині Російська національна бібліотека) в Петербурзі. Михайло Леонідович був зберігачем бібліотеки французького письменника Вольтера.

У 1912 році Михайло Леонідович організував видавництво «Гіперборей», де друкували свої твори представники літературного напряму, відомого як акмеїзм.

Трохи пізніше (у 1918 році) молодший брат Григорій Леонідович теж заснував видавництво — «Петрополіс», що зробило значний внесок у видавничу справу та літературу. Видавництво працювало в 1918—1922 роках, а потім було перенесене до Берліна, де існувало до переломного 1933 року. 15-річний ювілей видавництва прийшовся на фашистське підпалення Рейхстагу в Берліні. Видавництво перенесли до Брюсселя і воно припинило свою діяльність лише за умов фашистської окупації міста у 1940 р.

У 1918 році з ініціативи письменника М. Горького було засноване видавництво «Всесвітня література». Визнаний більшовиками за письменника № 1, М. Горький ставив за мету знайомити нового, небуржуазного читача зі зразками літератури Європи, Америки, Сходу в нових і науково обґрунтованих перекладах. Видавництво мало владну підтримку і до нього залучили найкращих на той час письменників та філологів, що не емігрували з країни. У видавництві працювали:

• Блок Олександр Олександрович
• брати Лозинські
• Замятін Євген Іванович
• Чуковський Корній Іванович та інші.

Шляхи братів сильно розійшлися після еміграції молодшого Григорія. Він стане професором старофранцузької мови в університеті Сорбонна і житиме в Парижі.

Михайло залишився в Петрограді, хоча отримав запрошення на працю у Францію в Страссбурзький університет, і поринув у перекладацьку діяльність в СРСР.

Лозинський Михайло Леонідович помер у Ленінграді, його поховано на цвинтарі Літераторські мостки.

• Шекспір — «Гамлет», «Річард ІІІ», «Дванадцята ніч», «Макбет», «Отелло», «Сон у літню ніч»
• Лопе де Вега — «Валенсіанська удова», «Фуенте Овехуна»
• Хуан Руїс де Аларкон — «Сумнівна правда»
• Тірсо де Моліна — «Дон Хіль»
• Данте Аліг'єрі — «Божественна комедія»
• Бенвенуто Челліні — «Життєпис. написаний ним»
• Габріеле д'Анунціо — «Пізанелла»
• Мольєр — «Тартюф»
• П'єр Корнель — «Сід»
• Проспер Меріме — «Кармен»
• Ромен Роллан — «Кола Брюньон»

• Сталінська премія 1-го ступеня (1946 р.);
• Орден «Знак Пошани».

• Російська національна бібліотека, Петербург
• Бібліотека Вольтера