Лисенко Сергій Петрович

Народився 1977 року в місті Коломия. З дитинства мріяв стати військовим. Два роки навчався в Коломийській школі № 10, з 1987 по 1992 — в загальноосвітній школі № 4. По закінченні 9 класів школи продовжив навчання у 14-му ліцеї м. Коломия. 1999 року закінчив Одеський інститут Сухопутних військ та був розподілений до 1-го полку спеціального призначення у м. Старий Крим (з 2000 перейменований на 3-й ОПСпП). 2003 року частину з Криму перевели у Кропивницький (на той час Кіровоград). Займався військово-прикладними видами спорту. Збирав колекцію моделей танків.

Заступник командира 1-го загону по роботі з особовим складом 3-го окремого полку спецпризначення, в/ч А0680, м. Кропивницький.

Одразу після Революції Гідності був направлений з підрозділом у Крим, де російські окупанти готували псевдореферендум для легітимації анексії півострова.

У зоні бойових дій на Сході провів тривалий час, виконуючи спеціальні завдання. Загін Лисенка взяв під контроль аеродром у Краматорську, брав участь у бойових діях із визволення Слов'янська від терористів. Разом з іншими вояками забезпечив евакуацію тіла загиблого генерала Кульчицького, захистивши територію падіння вертольоту від російських бойовиків^[1].

23 липня 2014 в ході виконання бойових вильотів на прикриття українських військ у районі кордону два українські штурмовики Су-25 збила російська ППО, і 3-му полку спецпризначення поставили завдання послати дві групи в район падіння і знайти льотчиків.^[2]

28 липня під час вдалої спецоперації підполковник Лисенко разом зі ще чотирма побратимами врятували одного з пілотів СУ-25 і продовжили пошук другого, за що Президент доручив міністру оборони представити всіх бійців і пілота до нагороди.

Надвечір 28 липня спецпризначенці під загальним командуванням Сергія Лисенка (18 чоловік — дві розвідгрупи по 8 бійців під командуванням капітанів Кирила Андреєнка і Тараса Карпи та двоє водіїв «Уралів») вийшли до занедбаної ферми на околицях села Латишеве.^[2] Місцевий житель, 61-річний Микола Бутрименко, власник ферми і активний член «Партії регіонів», тепло зустрів українських бійців і запевнив, що жодних банд терористів поряд немає. Він запропонував заночувати в його ангарі^[3], а сам під приводом потреби провідати дружину в лікарні поїхав до Сніжного, де повідомив командування терористів про розташування українських бійців.^[3] Проти бійців спецназу була висунута потужна мобільна група під прикриттям одного танку та двох БТРів.^[2]

Зранку 29 липня бойова охорона помітила колонну бойовиків, але на бронетехніці були нанесені розпізнавальні знаки ЗСУ, тому командир групи не відреагував належним чином, а бойовики мали змогу оточити ферму. Терористи висунули ультиматум. Після наради вирішили, що капітан Тарас Карпа здасться в полон, щоб врятувати життя — у нього в березні 2014 року народився син. Він вийшов з піднятими руками, але не пройшов і 50 метрів як був розстріляний чергою з кулемета. Після цього українські спецпризначенці вирішили йти на прорив. Один з «Уралів», вибивши ворота, помчав у поле. А другий повернув направо й просувався вздовж огорожі. Перший підбили і він вибухнув, а другий розстріляли. В результаті бою з переважаючими силами противника у кіровоградських спецпризначенців було 8 убитих: підполковник Сергій Лисенко, капітан Кирило Андреєнко, старшина Олексій Глобенко, старшина Андрій Шершень, сержант Анатолій Бузуляк, старші солдати Лев Панков, Ярослав Шимчик та Роман Рикалов (вважався зниклим безвісти). 7 поранених потрапили в полон, двоє з них були тяжко поранені (капітан Карпа і водій «Уралу» старший солдат Сергій Гришин) та померли згодом. Четверо чатових із боєм вийшли до своїх.^[2]

7 серпня з підполковником прощались у Кропивницькому^[4][5]. 8 серпня похований на Алеї слави кладовища Коломиї^[6].

Залишилися батьки Теодора і Петро Лисенки, сестра Тетяна та син 2005 р.н., який після розлучення батьків мешкає з матір'ю в Криму^[7].

Наказом Міністра оборони України № 714 від 24 вересня 2015 року Сергію Лисенку посмертно присвоєне військове звання полковника^[8].

27 червня 2016 року затримано зрадника Бутрименка, який навів російських терористів на місце розташування українського підрозділу^[9].

• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (29.09.2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[10].
• Медаль «10 років Збройним Силам України»
• Медаль «За жертовність і любов до України» УПЦ КП (червень 2016, посмертно)^[11].

14 серпня 2014 року рішенням Коломийської міської ради № 1827-44/2014 — за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті України, жертовне служіння народові України, — Сергію Лисенку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коломиї» (посмертно)^[12][13].

На сороковий день по смерті, 10 вересня 2014, в Коломиї, у загальноосвітній школі І—ІІІ ст. № 4, де вчився Сергій Лисенко, відкрито пам'ятну дошку на його честь. Школа носить ім'я Сергія Лисенка^[14].

У 2015 році в місті Коломия одну з нових вулиць названо на честь Сергія Лисенка^[15].

• Евакуація пілотів з-під Сніжного (липень 2014)

• Лисенко Сергій Петрович [Архівовано 28 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну.
• Лисенко Сергій Петрович [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Небесна Гвардія.
• Михайло Жирохов. Латишеве: смертельний капкан для спецназу [Архівовано 29 серпня 2017 у Wayback Machine.] // «ЧЕline», 14 листопада 2016.
• Наталя Мостова. Солдат-привид [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] // «Галицький кореспондент», 13 травня 2017.