Леськове

село в Монастирищенському районі Черкаської області, Україна

Ле́ськове — село в Україні, у Монастирищенській міській громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на обох берегах річки Конела (притока Гірського Тікичу) за 7 км на схід від міста Монастирище. Населення становить 662 особи.

село Леськове
КраїнаУкраїна Україна
ОбластьЧеркаська область
РайонУманський район
ГромадаМонастирищенська міська громада
Облікова карткакартка 
Основні дані
ЗаснованеXVII століття
Населення662
Поштовий індекс19142
Телефонний код+380 4746
Географічні дані
Географічні координати48°59′37″ пн. ш. 29°52′47″ сх. д. / 48.99361° пн. ш. 29.87972° сх. д. / 48.99361; 29.87972 29°52′47″ сх. д. / 48.99361° пн. ш. 29.87972° сх. д. / 48.99361; 29.87972
Середня висота
над рівнем моря
234 м
ВодоймиКонела
Найближча залізнична станціяМонастирище
Місцева влада
Адреса радиЛеськове, вул. Центральна, 15
Сільський головаТарасюк Тетяна Василівна
Карта
Леськове. Карта розташування: Україна
Леськове
Леськове
Леськове. Карта розташування: Черкаська область
Леськове
Леськове
Мапа
Мапа

CMNS: Леськове у Вікісховищі

Назва

Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в XX столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.[1]

Історія

Село Леськове відоме ще з XVII століття. На початку XIX століття його купив польський магнат Маріан Даховський. Чотири покоління творили в селі розкішний маєток, який не втратив цінності й у наші дні. Маріан Даховський збудував на березі річки Конелки двоповерховий будинок із флігелем для садівника. Наступне покоління — Олександр і Гонората — скупили землі навколишніх сіл і накопичили кошти для будівництва. Їхні сини Казимир і Карл збудували першу частину замку, посадили парк, обнесли садибу цегляним муром. В кінці XIX століття Тадеуш Даховський, як єдиний спадкоємець, переїхав у Леськове й збудував другу частину замку — круглі, чотирикутні й шестикутні вежі. На першому й третьому поверхах було по 8 великих залів для ігор, балів, прийому гостей. На 2-ому — 9 залів та ванна. Східний вхід був парадним. Перед ним стояли бетонні вази для квітів, а поруч — будиночок для прислуги. Сам пан Тадеуш був людиною поміркованою, вів тверезий спосіб життя і пропагував його серед селян. Для цього він збудував у селі безкоштовну чайну, де пригощали чаєм із цукерками та печивом. Тадеуш Даховський був спортсменом-жокеєм, виборював призові місця на змаганнях у Європі.

Під час лютневої революції у лютому-березні 1917 року Тадеуш емігрував за кордон. Але замок, на відміну від численних поміщицьких маєтків у окрузі, не був зруйнований. Із поваги до господаря селяни вберегли його від знищення. До 1934 року замок був закритим, але незабаром його використовували як будинок відпочинку, а влітку — як табір. Після Другої світової війни в ньому відкрили туберкульозний диспансер, котрий потім передали військовому відомству. У 1950-х роках у ньому відкрили будинок відпочинку, а потім — санаторій для військових. При формуванні Уманської дивізії на базі санаторію розмістили шпиталь. З 1992 р. територія належить Маньківській військовій частині. У маєтку Даховських свого часу був ліфт для обслуги, парове опалення, водопровід. Розповідають, що у часи петлюрівської Директорії, один з Даховських приїздив сюди з Варшави і мріяв перевезти до замку сім'ю.

Пам'ятки

Збудований у неоготичному стилі з червоної цегли власного виробництва (на цегляному заводі Даховських) Казимиром Даховським. Нагадує англійський середньовічний замок.

Садиба складалася з палацу, службових флігелів, приміщень для слуг. Даховські захоплювалися конями, тому побудували в садибі і стайні.

За СРСР садиба, передана радянським військовим, автоматично набувала статусу режимного об'єкта, розташування якого не розголошувалося. Тому за СРСР садиба автоматично виключена з видання «Памятники градостроительства и архитектуры УССР», яке вийшло друком у київському видавництві «Будівельник» у 1986 році.

Палац було передано під піонер-табір, санаторій, згодом — військовий шпиталь, склад медикаментів тощо.Нині об'єкт у власності Міністерства Оборони України. Доступ лише з дозволу командира частини.

Навколо замку розплановано пейзажний парк (за планом нагадує трапецію), що ширшим боком повернутий до ставка на річці Конелі. Водне дзеркало збагачене штучно утвореним острівцем.

Галерея

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

🔥 Top keywords: Головна сторінкаЧемпіонат Європи з футболу 2024Спеціальна:ПошукВікіпедія:Культурна спадщина та видатні постаті (2024)Збірна України з футболуБріджертониЧемпіонат Європи з футболу 2020YouTubeУкраїнаЧемпіонат Європи з футболуЗбірна Румунії з футболуРебров Сергій СтаніславовичГлобальний саміт мируРадіо «Свобода»ДефолтРумуніяЛунін Андрій ОлексійовичНаціональна суспільна телерадіокомпанія УкраїниДень батькаДовбик Артем ОлександровичШевченко Андрій МиколайовичЯрмоленко Андрій МиколайовичЧемпіонат Європи з футболу 2024 (кваліфікаційний раунд)Мудрик Михайло Петрович138-ма зенітна ракетна бригада (Україна)FacebookЄрмак Андрій БорисовичСексВійськові звання України22-га окрема механізована бригада (Україна)Зінченко Олександр ВолодимировичТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиДумками навиворіт 2Чемпіонат Європи з футболу 2016Список операторів систем розподілу України2024 у телебаченніMegogoСписок українських жіночих іменКиїв