Лео Вейнер

Перші уроки гри на піаніно отримав від свого брата. Пізніше навчався у Іштвана Томана, закінчив Будапештську музичну академію по класу композиції Ганса фон Кесслера. Ще будучи студентом, за серенаду для оркестру отримав ряд нагород, в тому числі стипендію ім. Ференца Ліста, премії ім. Фолькмана і Еркеля.

З 1908 викладав теоретичні предмети в альма-матер; з 1912 — професор композиції, з 1920 — професор камерної музики, вів клас камерного ансамблю. Викладав також в школі Фодора.

У 1949 пішов на пенсію як почесний професор, продовжуючи викладати до кінця свого життя.

Серед його відомих учнів: Антал Дораті, Андре Гертлер, Петер Комлош, Янош Старкер, Фріц Райнер, Ференц Сабо, Георг Шолто, Дьордь Шебьок, Ласло Халас.

У ранніх творах Вейнера можна виявити сліди впливу романтичної музики від Бетховена до Мендельсона, пізніше — французьких імпресіоністів.

У числі найбільш відомих творів Вейнера — сюїта для оркестру «Чонгор і Тюнде» (1903).

Крім того, серед помітних композицій Вейнера: струнні тріо, три струнних квартети, дві скрипкові сонати, п'ять дивертисментів для оркестру, симфонічна поема, а також численні камерні та фортепіанні п'єси.

• У 1950 і 1960 — Премія імені Кошута;
• 1960 — Заслужений артист УНР;
• У Будапешті проводиться Міжнародний конкурс імені Лео Вейнера.

• Биография Л. Вейнера [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Magyar életrajzi lexikon [Архівовано 23 січня 2011 у Wayback Machine.]
• Magyar Rádió
• Hungaroton [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.]