Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано»

Після закінчення Першої світової війни у складі флоту Італії перебували крейсери «Куарто», «Ніно Біксіо», «Марсала» з артилерією головного калібру у 120 мм та застарілий крейсер «Лібія». З них лише «Куарто» був у боєздатному стані, решта кораблів мали проблеми з енергетичною установкою.Крім того, Італія, як країна-переможець, отримала ряд трофейних крейсерів колишніх німецького та австро-угорського флотів: «Таранто», «Барі», «Бріндізі», «Венеція», «Анкона». Всі вони брали участь у бойових діях, тому теж були у не найкращому стані і не могли виконувати задачі, притаманні даному класу кораблів. Тому перед командуванням флоту Італії постала задача будівництва нових крейсерів.

На думку італійських військово-морських спеціалістів, крейсери повинні були виконувати наступні задачі

• Лідирування есмінців, надання їм бойової стійкості під час атаки на ворожі лінкори;
• Боротьба за комунікації, знищення ворожих торгових суден та охорона своїх конвоїв
• Блокада ворожого узбережжя;
• Охорона власних лінкорів від нападу ворожих кораблів;
• Розвідка;
• Дозорна служба.

Стан флоту Франції, основного суперника Італії, був ще гіршим. Але у 1922—1923 роках французи заклали 3 крейсери типу «Дюге Труен», а також 12 великих есмінців. У відповідь італійці вирішили побудувати 6 легких крейсерів 12 скаутів типу «Навігаторі».Але через фінансові проблеми гроші були виділені лише на побудову 4 крейсерів, які отримали назви середньовічних кондотьєрів.

Кораблі були спроектовані «Військово-морським комітетом проектування» під керівництвом генерала Джузеппе Віана . Перед конструкторами постала проблема — зробити крейсери добре захищеними чи швидкохідними. Зрештою було вирішено пожертвувати захистом та побудувати кораблі водотоннажність 5000-6000 т зі 152-мм артилерією головного калібру, які мали би швидкість на 4 вузли більшу, ніж у французьких кораблів.

Для досягнення високої швидкості корпус кораблів був максимально полегшеним, що негативно позначалось на його міцності. Для виправлення цього недоліку в корпусі були розміщені дві поздовжні переборки, а частина шпангоутів була посилена.

Бронювання становило: палуба — 20 мм, пояс — 24 мм, гарматні башти — 23 мм, бойова рубка — 40 мм, щити допоміжної артилерії — 8 мм.

Силова установка кораблів складалась з двох турбін типу «Беллуццо». Кожна така турбіна складалась з турбіни високого тиску, турбіни низького тиску і турбіни заднього ходу. Потужність силової установки становила близько 100 000 к.с. Пару для них виробляли 6 котлів типу «Ярроу», розміщені у трьох машинних відділеннях.

Запас палива становив 1 290 т, автономність плавання 3800 миль на 18 вузлах і 970 миль на 38 вузлах.

НА випробуваннях кораблі розвивали швидкість до 42 вузлів. Під час Другої світової війни крейсери могли розвинути швидкість 31-32 вузли.

Артилерія головного калібру складалась з восьми 152-мм гармат, розміщених попарно в 4 гарматних баштах. Кут обстрілу становив 300°. Управління їх вогнем здійснювалось з двох командно-далекомірних постів.

Універсальна артилерія складалась з шести 100-мм гармат, розміщених попарно у трьох баштах. До 1940 року на кораблях були встановлені по дві 37-мм гармати, розміщені бо бортах рубки.Зенітна артилерія складалась з восьми 13,2-мм кулеметів. У 1940 році їх замінили вісьмома 20-мм зенітними автоматами, розміщеними в 4 спарених установках.

Торпедне озброєння складалось з двох спарених 533-мм торпедних апаратів. Крім того, на крейсерах можна було встановлювати обладнання для постановки мін. На кормі розміщувались 2 бомбомети для скидання глибинних бомб.

Для здійснення розвідки та коректування вогню артилерії на кораблях розмістили 2 гідролітаки. Спочатку це були CANT 25, у 1938 році їх замінили на IMAM Ro.43.

Радіоелектронне обладнання складалось з пасивної гідроакустичної станції та системи звукопідводного зв'язку.

В середині 1930-х років розроблялись проекти перебудови кораблів «Альберто ді Джуссано» в крейсери ППО, але ці плани не були реалізовані.

Загалом проект «Альберто ді Джуссано» був невдалим. Конструктори зробили ставку на швидкість, нехтуючи бронюванням та морехідністю. Але високі швидкості були досягнути лише на випробуваннях. В реальній експлуатації їх швидкість була меншою за швидкість французьких лідерів. Слабке бронювання робило небезпечним бій кораблів практично з будь-яким супротивником.

Командування італійського флоту прекрасно розуміло недоліки кораблів. У наступних серіях легких крейсерів акцент зміщувався у сторону посилення бронювання кораблів при зниженні їх швидкості.

• Легкі крейсери типу «Кондотьєрі»

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано»

• Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946. — London: Conway Maritime Press, 1980. — ISBN 0 85177 146 7 (англ.)
• Трубицын С. Лёгкие крейсера Италии. Часть I. (1932—1945) , 2003, С.-Пб.: изд-во альманаха «Боевые корабли мира» (рос.)