Кіріл Попов (математик)
Кіріл Атанасов Попов (болг. Кирил Атанасов Попов, 3 травня 1880 — 1 травня 1966) — болгарський математик, найбільш відомий своїм внеском у галузі балістики та термодинаміки.
| Кіріл Попов | |
|---|---|
| болг. Кирил Попов | |
| Ім'я при народженні | болг. Кирил Атанасов Попов |
| Народився | 3 травня 1880[1][2] Шумен, Болгарія[3] |
| Помер | 1 травня 1966[1][2] (85 років) Софія, Болгарія[2] |
| Країна | .svg){kind=small} Болгарія |
| Діяльність | математик, астроном, викладач університету |
| Alma mater | факультет природничих наук Паризького університетуd (1912) |
| Науковий ступінь | доктор наук[d][4] (1912) |
| Науковий керівник | Анрі Пуанкаре[5] |
| Знання мов | болгарська[1][6], німецька[2][6] і французька |
| Заклад | факультет природничих наук Паризького університетуd[7] |
| Членство | Болгарська академія наук[2] |
| Нагороди | |
Раннє життя
Кіріл Попов народився в Шумені в Болгарії в 1880 році. Його батько, Атанас Попов, був купцем, брав участь у болгарському революційному русі в Царграді, де був ув'язнений за свою діяльність проти Османської імперії[8][9]. Після визволення Болгарії Атанас повернувся в рідне місто Шумен, де одружився з Анастасією, матір'ю Кіріла[10]. У Кіріла було троє братів і сестер: брати Методій і Коста та сестра Катерина[11]. У 1885 році сім'я переїхала до Варни, де Кіріл і Методій записалися в дитсадок[12]. Після кількох днів там Кіріл занудьгував і пробрався до сусідньої школи, де навчався наступні чотири роки, поки не закінчив початкову освіту[13][14]. Навчаючись у середній школі, Кіріл вивчився грати на скрипці та самостійно вивчив російську та французьку мови[15][16].
Освіта
Після закінчення середньої школи Кіріл один рік вчителював у варненській початковій школі «Отець Паїсій», щоб заощадити гроші на подальшу освіту[17][18]. У 1894 році він вступив на фізико-математичний факультет у Софії. Через рік він отримав стипендію, яка дозволила йому сплатити як за своє навчання, так за освіту свого брата Методія[19][20]. Після закінчення навчання Кіріл два роки працював учителем. У той час він зацікавився роботами Ернста Маха та Анрі Пуанкаре[21].
У 1904 році Попов був обраний асистентом фізико-математичного факультету в Софії. У 1906 і 1907 роках Попов працював у Мюнхенській, Гайдельберзькій і Ніццькій обсерваторіях. У той час він дізнався про проблему трьох тіл і внесок Пуанкаре в теорію збурень, що стало основою його ранніх досліджень. Басо, генеральний директор обсерваторії в Ніцці, рекомендував його як кандидата для подальшого навчання в Сорбонні, і в 1908 році він був прийнятий туди без вступного іспиту[22].
Під час навчання в Сорбонні Попов працював у Паризькій обсерваторії та відвідував лекції Едуара Гурси[en], Еміля Пікара та Анрі Пуанкаре[23][24]. Він був захоплений роботами Пуанкаре про рух небесних тіл і розпочав навчання в аспірантурі під його керівництвом[25]. Працюючи над обчисленням орбіти 108 Геккаби, Попов виявив помилку в рівняннях Пуанкаре, яка призводила до невірних передбачень[26][27][28]. Під час навчання в докторантурі Попов мав можливість працювати в обсерваторіях Гринвіча, Страсбурга та Лондона. У 1909 році він повернувся на посаду асистента в Софійському університеті та провів наступні два роки над написанням докторської дисертації «Sur le mouvement de 108 Hecube», яку захистив у Сорбонні в 1912 році[29][30]. Після захисту дисертації Попов змушений був повернутися до Болгарії, оскільки його призвали в армію на початку Балканських воєн[31][32].
Кар'єра
У 1914 році Попов був обраний доцентом фізико-математичного факультету в Софії і захопився балістикою[33]. У 1917 році йому було присвоєно найвище звання в Болгарській академії наук — академіка[34]. У 1920 році, після кількох успішних робіт у цій галузі[35], Попова запросили прочитати курс лекцій з балістики в Берлінському університеті, де він познайомився з Ріхардом фон Мізесом[36]. Курс був перероблений у книгу, яка була опублікована з передмовою Еміля Пікара[37]. З 1925 року Попов став постійним відвідувачем Сорбонни та Берлінського університету, де постійно читав лекції[38]. У 1926 році Попов отримав премію Монтіона за роботи з механіки[39][40].
Наприкінці життя Попов почав працювати над термодинамікою. Між 1952 і 1958 роками він створив серію з 18 робіт про динаміку незворотних процесів, за які він був нагороджений премією Анрі де Парвіля Французької академії наук[41][42].
Подальше життя і визнання
Кіріл Попов залишався активним на європейській математичній сцені до своєї смерті в 1966 році[43]. За своє життя він опублікував понад 150 наукових праць, за які був удостоєний різноманітних відзнак[44]. Посмертно на його честь названо болгарський математичний конкурс «Академік Кіріл Попов» і математичну середню школу в Пловдиві[45][46].
Визначні роботи
- Sur le mouvement de 108 Hécube, 1912
- Das Hauptproblem der äußeren Ballistik im Lichte der modernen Mathematik, Leipzig, Akademische Verlagsgesellschaft, 1932
- Le mouvement d'un projectile autour de son center de gravité, Mémorial des sciences mathématiques, 107, Paris, Gauthier-Villars, 1951
- Les bases mathématiques de la théorie des processus thermodinamique irréversibles, Mémorial des sciences physiques, 63, Paris, Gauthier-Villars, 1956
Нагороди
- 1947: обраний академіком Болгарської академії наук
- 1926: Премія Монтіона, Академія наук
- 1957: Премія Анрі де Парвіля, Академія наук
- Димитровградська премія (двічі)
- Національна премія Болгарії