Кукай

Кукай народився 774 року в поселенні Бьобу-ґа-ура повіту Тадо провінції Санукі^[3]. Він був третім сином у сім'ї повітового голови Саекі Такімі^[4] та його дружини з роду Ато^[5]. Новонародженого назвали Мао^[6].

У 804 році за наказом імператора Камму, молодого монаха Кукая, разом із групою стажерів, було відрядженно на навчання до китайської імперії Тан. Завдяки широким знанням китайського класичного канону і буддистських текстів Кукай був прийнятий при дворі і прославився як видатний каліграф. Після повернення до Японії у 806 році він увійшов у довіру до імператора Саґа, а у 810 — був навіть призначений на пост настоятеля центрального храму країни Тодайдзі у Нара. Головною справою в житті Кукая стало будівництво монастиря Конґобудзі на горі Коя (суч. префектура Вакаяма). Монастир донині є одним із головних духовних центрів Японії, який вабить прочан і туристів. Також, Кукаєм були засновані перші в Японії громадські школи, до яких учнів приймали незалежно від їхнього соціального стану.

Кукай стажувався у Китаї разом із Сайтьо, засновником школи Тендай-сю. На початку їхнього знайомства у 804 року вони товаришували. Сайтьо багаторазово звертався до Кукая за допомогою, брав у нього тантричні тексти, а також отримував різні настанови і висвяти. Однак Кукай, посвятивши Сайтьо у початковий і середній рівень знання езотеричного буддизму, відмовився відкривати йому основні таїнства вчення, що перетворило би Сайтьо у повноцінного наставника тантричної школи. Буддистська історіографія називає причинами відмови непідготовленість Сайтьо, однак світські науковці стверджують, що той недобросовісно переманював учнів Кукая до власного монастиря Енрякудзі. Приводом до сварки у 812 році стала відмова Кукая позичити Сайтьо ряд священних текстів.

За життя Кукай мав надзвичайно великий авторитет у Японії. Перекази приписують йому заслуги у різноманітних областях — будівництво дамб, винайдення ліків, складання силабічної абетки кана та інше. Кукай був настільки величною постаттю для японців, що навіть правителі пізніших часів посилалися на його ім'я для виправдання своїх нововведень.

У віці 61 року Кукай відмовився від їжі та води і поринув у медитацію. 22 червня 835 року, перебуваючи у медитаційному стані, він помер. Відповідно до волі Кукая, його тіло було поміщено на східній вершині гори Коя. Сьогодні він похований у мавзолеї Внутрішнього павільйону Окуноін тієї ж гори. Кукай був визнаний бодхісаттвою.

За легендою, Кукай не помер, а увійшов до глибокого самадхі в очікуванні приходу будди-спасителя Майтреї.

• Сінґон-сю
• Сайтьо

Кукай // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
• Кукай. Избранные труды. Перевод А. Г. Фесюна. М. 1999
• Трубникова Н. Н. «„Различение учений“ в японском буддизме IX в. Кукай о различиях между тайным и явным учениями.» Москва, 2000, 368 с., ISBN 5-8243-0093-3

• Кукай. Про зміст слів "стати буддою в цьому тілі" [Архівовано 5 липня 2006 у Wayback Machine.]
• "Кукай" Зі Стендфорської енциклопедії (англійською) [Архівовано 9 червня 2007 у Wayback Machine.]
• Біографія Кукая (англійською).
• "Кукай-спірітюал" (японською) [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.]（密教21フォーラム）
• Кобо Дайсі Кукай і паломництво до гір Коя (японською)