Куземин

Село розташоване на правому березі Ворскли, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Скелька, нижче за течією на відстані 2,5 км — село Більськ. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. До села примикають невеликі дубові лісові масиви. У селі бере початок Балка Безіменна.

За місцевою легендою село дістало назву від скіфа Кузьми^[1]. Куземин згадується у статтях, підписаних гетьманом Брюховецьким і його старшиною в жовтні 1665 року у Москві, як сотенне містечко Зіньківського полку^[2]. Надалі містечко Куземин до ліквідації козацької автономії (1782 р.) — сотенний центр Куземинської сотні Гадяцького полку

в 19 столітті — центр Куземинської волості Зінківського повіту Полтавської губернії

У листопаді 1917 року український науковець Віра Платонівна Кушніренко^[3] прибула до села. Разом із сестрою Наталією організувала і очолила вищу початкову школу, а також бібліотеку, драмгурток, хор, деякий час керувала місцевою «Просвітою»^[4].

• 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Грунської сільської громади^[5].
• 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Охтирського району(1923-2020), громада увійшла до складу новоутвореного Охтирського району^[6].

Більське городище, належить до VII століття до Р. Х.. Знаходиться поблизу Куземина. Замкова гора за даними археологів була частиною укріплень цього стародавнього міста.

Таку назву мають пряники, які пекли під святий Вечір. Вони готувались для хрещеників. Хрещені батьки дарували своїм хрещеникам хлопчикам — коника, дівчаткам — панянок, а всім іншим діткам оленів чи півників. Їх їдять не відразу, вони довго зберігаються.

Рецепт дуже простий: молоко, борошно, цукор і амоній. Саме амоній давав пишність. На столі замішували тісто, потім розкочували його, і спеціальними жерстяними формами вирізали фігурки панянок, коників, а ще й оленів чи півників різної величини викладали у великі жаровні і в піч. Випікались швиденько, то треба було пильнувати, щоб не підгоріли. Лазарівка вже готова, це те що зараз називають глазур. Для пряничної глазурі чи то пак лазуровки брали крохмаль, борошно й додавали води, щоб була консистенція крему. Потім треба розділити на три частини. Залишали одну частину білою, а в дві інші додавали фарбу рожеву, червону чи блакитну. Чому такі кольори? Червоний то символ крові, тобто любові, народження, енергії. Коники — блакитні. А чому вже в Куземині обрали рожевий? Таким, мабуть, було їхнє уявлення, чи вподобання. Далі, ще по гарячому наносили колір, а на нього візерунок. Лазуровку наносили ріжком із картонки, можливо зараз використовують кондитерський мішечок, але хочеться по-старому, традиційному. Потім вже випечені й розмальовані пряники викладали на дерев'яні лави, щоб вистигали.^[7]

У селі Куземин здавна готують гнічені сливи за особливим рецептом — у спеціальних сушнях.^[8]

В історичному романі у віршах Івана Багряного «Скелька» описано Куземин, зокрема церкву Покрови Пресвятої Богородиці (знищена комуністами в 1930-і рр.), вид із села на Ворсклу та «синій ліс» по той бік ріки.

У пригодницькій повісті Івана Андрусяка «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» дія відбувається в Куземині, описано місцеві легенди й перекази.

У Куземині народилися:

• Чичибабін Олексій Євгенович (17 березня 1871 — 15 серпня 1945, Париж, Франція) — академік, хімік-органік. Двоюрідний дід Бориса Чичибабіна.
• Іван Багряний (справжнє прізвище: Лозов'ягін, також: Лозов'яга); (19 вересня (2 жовтня) 1906, Куземин — 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.
• Міняйло Михайло Павлович (1925 — 1991) — український різьбяр. Член спілки художників України з 1985 року.
• Дрюк Микола Федорович (1940) — український хірург.
• Гнідич Тетяна Григорівна (1907—1976) — російська перекладачка, поетеса, педагог.
• Сідельник Іван Іванович (1939) — український політик. Народний депутат України.
• Шаренко Василь Денисович (1916—1944) — гвардії капітан, командир ескадрильї 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку (9-а гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 8-а повітряна армія, 4-й Український фронт). Герой Радянського Союзу.

• Погода в селі Куземин [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]