Константин (Горянов)

Дитинство і юність провів в Україні, в Одеській області. Після закінчення школи працював на заводі слюсарем^[2], а 1974 закінчив лікувальний факультет Вінницького медичного інституту та працював дільничним лікарем, потім старшим лікарем бригади інтенсивної терапії в районній лікарні.

1980 виїжджає з України, працює старшим викладачем у Брянському педагогічному інституті (РСФСР).

1981 – у Смоленському медичному інституті захистив кандидатську дисертацію на тему: «Вплив солей литію на функцію нирок».

1983 – вступив до Московської духовної семінарії, продовжуючи займатися медичною практикою.

14 квітня 1986 – пострижений в чернецтво з нареченням імені Константин на честь благовірного князя Константина Муромського, 4 травня рукопокладений в ієродиякона, 12 червня — в ієромонаха.

1989 – закінчив Московську духовну академію, викладач у Московській духовній семінарії. 1990захистив кандидатську дисертацію на тему: «Російська релігійно-філософська антропологія на межі XIX—XX століть: В. С. Соловйов та В. І. Нєсмєлов».

2 березня 1990, разом з великим десантом московських духовних осіб, переведений у Білорусь, яка була на порозі здобуття державної самостійності. Там зведений в сан ігумена, 3 березня - чернець Жировицького монастиря, а буквально за кілька тижні призначений ректором Мінської духовної семінарії.

16 червня 1991 – хіротонія в єпископа Новогудського, вікарія Мінської єпархії Білоруського екзархату РПЦ .

19 лютого 1992 – призначений управителем Новогрудської та Лідською єпархією Білоруського екзархату.

17 липня 1996 – призначений ректором Санкт-Петербурзьких духовних шкіл з титулом «єпископ Тихвинський, вікарій Санкт-Петербурзької єпархії» РПЦ.

1999 — професор, завідувач катедри богословських дисциплін Санкт-петербурзьких духовних шкіл Московської патріархії.

25 лютого 2003 – зведений в сан архієпископа.

2004 брав активну участь у заходах по поверненню Тихвінської ікони Божої Матері в Російську Федерацію.

6 жовтня 2008 – архієпископ Курганський та Шандринський РПЦ^[3]. Там активізував роботу з канонізації місцевих православних, йому вдалося добитися такого прославлення для Далмата Ісетського (РПЦ канонізувала 2013).

25 липня 2014 – голова Синодальної богослужбової комісії РПЦ МП^[4].

Автор декількох книжок, багатьох публікацій на медичні та науково-богословські теми. Він є членом редколегій літературного журналу «Родная Ладога», що видається у Санкт-Петербурзі, та альманаху «Тобол», який виходить у Кургані.

8 січня 2012 – член Вищої творчої ради Спілки письменників Росії.^[5].

• Віце-президент академії АНІС
• Член президії Російської академії природних наук
• Член правління «Общество Знание»
• Дійсний член Академії Російської словесності
• Член Міжнародної академії наук екології, безпеки природи та людини
• Член Санкт-Петербурзької Академії історії науки та техніки
• Почесний член Міжнародної академії інтегративної антропології
• Почесний голова Собору православної інтелігенції
• Голова Церковно-громадської ради по біомедичній етиці Московського патріархату.

• Орден преподобного Сергія Радонезького ІІ ступеню (2001)
• Орден святого благовірного князя Данила Московського ІІ ступеню (1995)
• Орден святого преподобного Серафима Саровського ІІ ступеню (2011)^[6]
• Орден святителя Інокентія, митрополита Московського та Коломенського ІІ ступеню (2006)
• Медаль преподобного Сергія Радонезького І та ІІ ступенів
• Орден святителя Кирила Туровського ІІ ступеню (2010)^[7]
• Медаль преподобного Далмата Ісетського I ступеню (2013, Курганська та Шадринська єпархія]])
• Медаль апостола Петра (Санкт-Петербурзька єпархія)
• Орден святого апостола Марка ІІ ступеню (1986, Олександрійська православна церква)
• Архієрейська грамота (1994)
• Іменна панагія до 10-річчя архієрейської хіротонії (2001)
• Ювілейна Патріарша грамота (2006) у зв’язку із 60-річчям відродження Санкт-Петербурзьких духовних шкіл і 285-річчям заснування
• Пам’ятна медаль «30 років Софрино» (2010, ХПП «Софрино» РПЦ)

Також має низку наукових і світських нагород.