Княгиня (оповідання)

Одного разу героїня оповідання, княгиня Віра Гаврилівна, приїхала в чоловічий монастир. Там вона зустріла ченців і архімандрита, до якого підійшла під благословення. З ним вона довго говорила, повідомила йому, що переночує в монастирі, потім повидается з подругою і ще поживе у них дні три-чотири. У монастирі княгині подобалося. Вона приїжджала сюди майже щоліта.

Відпочивши, княгиня вийшла погуляти. На алеї зустрівся доктор Михайло Іванович, який раніше служив у неї в Дубовках. Розговорилися, княгиня розповіла доктору, що вона вийшла заміж, з графині стала княгинею і вже розійшлася з чоловіком. Потім княгиня поскаржилася на життєві помилки. Доктор підтримав цю думку, сказавши, що у неї дійсно було багато помилок і повідав їй про те, що у нього в душі накипіло.

Доктор вказав княгині на людиноненависництво, що панує в її будинку, неповагу до людей, на те, що у неї простий народ не вважають людьми. Благодійну діяльність княгині доктор вважає ляльковою комедією. Напиклад, у гостиному будинку «ховають ковдри і простирадла під замок, щоб баби не бруднили — нехай сплять, чортові перечниці, на підлозі! Стара не сміє ні на ліжко сісти, ні кофту надіти, ні по гладкому паркету пройтися. Все зберігалося для параду і ховалося від старух, як від злодіїв». Бажання княгині вчити мужицьких дітей обернулося тим, що діти розбіглися — їх довелося шмагати і наймати за гроші, щоб вони ходили вчитися.

Доктор також не міг пробачити княгині те, що вона вигнала його з роботи «в шию без пояснення причин». Ці та інші приклади засмутили княгиню і доктор швидко пішов. На наступний день вона почала збиратися до від'їзду. Серед проводжаючих був лікар, який став просити у неї вибачення за те, що наговорив їй вчора багато дурниць. На це княгиня «привітно посміхнулася і протягла до його губ руку». Попрощавшись, княгиня поїхала з думкою, що «немає вище насолоди, як усюди вносити з собою теплоту, світло і радість, прощати образи і привітно посміхатися ворогам». Вона відчувала себе щасливою.

Оповідання А. П. Чехова «Княгиня» написане у 1886 році, вперше надрукований у 1889 році в газеті «Новий час» № 4696 від 26 березня з підписом Антон Чехов. У 1890 році оповідання увійшло до збірки «Похмурі люди», пізніше було включене до зібрання творів А. Чехова, видаване А. Ф. Марксом.

За життя Чехова оповідання перекладалося французькою мовою.

Сучасна письменникові критика високо оцінила оповідання. Якийсь анонімний критик відносив «Княгиню» до найбільш значних творів збірки «Похмурі люди»^[1]. Ф. Е. Пактовский зазначав у зв'язку з оповіданням «Княгиня» «деморалізуючий вплив» середовища на людей, навіть інтелігентних, таких як доктор Михайло Іванович^[2].

Альбов знаходив в героїні оповідання «тваринне» начало: княгиня — «перелітна „пташка“, в якої … слова доктора не могли розбудити нічого людського…»^[3].

• Чехов А. П.  Княгиня// Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1974—1982.
• Voir Dictionnaire Tchekhov, Page 241, Françoise Darnal-Lesné, Édition L'Harmattan, 2010, ISBN 978 2 296 11343 5.
• La Princesse, traduit par Édouard Parayre, Éditions Gallimard, Bibliothèque de la Pléiade, 1970, ISBN 2-07-010550-4..

• Чехов А. П. Княгиня [Архівовано 8 травня 2017 у Wayback Machine.]