Звонецьке

Село Звонецьке знаходиться на правому березі річки Дніпро, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Майорка, нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Олексіївка. Вище села за течією Дніпра був Дзвонецький поріг. Навпроти Звонецького острів Великий Мохортет. На південно-східній околиці села Балка Тягинка впадає у річку Дніпро.

«Урочище Звонецьке»  з давніх-давен притягало до себе людину. Воно славилось силою риби, птиці, бобрів, бджоли, хутрового звіра. Уже 1530 року за те урочище сперечались канівські міщани зі своїм старостою Пеньком^[1], який «поріг ті звічний міщанський, на ім'я Звонець, на Дніпрі, на себе забирав і половину майна померлого або потрапившого в полон козака на себе відбирав»^[2].

З приводу такої скарги канівських міщан київський воєвода Немирович зробив таку постанову: «Звонецького порога старості Пеньку зовсім не торкатися, а з майна козака, якщо він, не маючи ні дружини, ні дітей, помре або попадеться татарам, одну половину віддавати на поминання душі тому, кому він сам заповідає»^[3].

Запорозьке козацтве ще при отамані Дашковичеві старанно клопоталися про будівництво фортець по Дніпру, щоб заважати татарам переправлятися на правий бік Дніпра. Десь у 1545 році козаки знайшли Звонецький поріг, зайняли його і, зробили у ньому займище^[4]. Часто відвідував це урочище Богдан Хмельницький із Старих Кайдак і заповідав запорожцям пильнувати його, як зіницю ока.

У 1780 році ця місцевість дісталася в рангову дачу полковнику Турчанінову, а близько 1794 року вся вона перейшла у власність правителя Катеринославського намісництва Йосипа Івановича Хорвата^[5]

Служба Хорвата закінчилася слідством і судовим процесом (фінансові зловживання, махінації з так званими «хлібними» магазинами). Слідство над ним почалося у 1797 р., а в березні 1798 р. відбувся судовий розгляд в Сенаті. Було повелено повернути в казну села Звонецьке і Краснопілля.^[6]

Десь у 1850-х роках у Звонецькому побував етнограф О. С. Афанас'єв Чужбинський. Він побачив, що мешканці Звонецького здебільшого хлібопашці, лише декотрі ловлять рибу для власних потреб. Також він познайомився з літнім чоловіком, який пам'ятав перших поселенців і подорож імператриці Катерини^[7].

На 1859 рік Звонецьке було державним селом. Тут було 129 дворів, 1 православна церква й мешкало 815 осіб.^[8]

Станом на 1886 рік у селі Волоської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 1106 осіб, налічувалось 173 дворових господарства, існували православна церква й 2 лавки^[9].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1098 осіб (574 чоловічої статі та 524 — жіночої), з яких 1111 — православної віри^[10].

Орган місцевого самоврядування — Микільська сільська рада. Населення — 366 мешканців.

1737 року начальник січових церков ієромонах Павло Маркевич спорудив капличку з похідним, рухомим антимінсом для запорожців, які жили на Дзвонецькому урочищі, і почав правити службу Божу.

1798 року в селі Дзвонецькому збудовано дерев'яну церкву, але в ній довго не правили служби. Церква, що простояла до комуністичної боротьби з релігією теж була дерев'яною, збудованою 1837 року.

У 1917 році священником у селі був Іван Кавун^[11].

Наразі в селі розташований Храм Святого пророка Іллі.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[12]:

З села Звонецького родом Різуни, дід Василь та батько Богдан (1921 р.н.) Віктора Суворова (Володимира Богдановича Різуна), радянського розвідника-утікача, капітана Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу; історика, дослідника та письменника в жанрі історико-документального та художньо-історичного роману

• Погода в селі Звонецьке [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Дніпропетровської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.